Просто з Америки 60-х. Історія першої дніпровської крамниці вінтажних прикрас

У крамниці вінтажа Вікторії Тен – майже пів тисячі прикрас, які мали попередніх власниць та десятки років історії. Від чудернацьких нагородних підвісок – до класичних прикладів браслетів та сережок у стилі «Олд Мані». Ми поспілкувались з Вікторією про те, чи є запит на такі речі зараз, хто їх купує та у чому сенс – носити на собі щось «старе». 

Перші кліпси 

Перші вінтажні кліпси Вікторія купила понад 10 років тому. Це було у США, де дівчина рік працювала логісткою. Якось завітала на барахолку, де до душі припали кліпси у вигляді місяця. 

– Це вінтаж, – сказав продавець. Кліпси походили з 60-х років 20 століття. 

– Я взяла до рук ці кліпси. Тримаю. І розумію, що це ж вінтаж!

Тоді Вікторія уявляла собі, як могла виглядати жінка з 1960-х, що носила ці кліпси. Як вона була вбрана, як себе поводила. Ці всі думки та емоції, які з’явились від вінтажної прикраси у руках, так припали до душі дівчині, що кліпси стали першою цеглинкою майбутньої колекції. 

Спочатку Вікторія скуповувала кліпси цієї ж марки, потім – зацікавилась іншими фірмами. Колекція росла, коли речей вже було близько 50, дівчина задумалась зробити бізнес зі свого хобі. Тоді вже у Дніпрі Вікторія тільки-но народила сина, вирішила покинути свою попередню кар’єру та займатись тим, що приносить радість – продажем вінтажних прикрас.

«Я не вміла нічого з того, що мала осягнути. Не мала досвіду ведення сторінки в інстаграмі, не знала, як робити предметну зйомку. Але як людина дії купила собі різні навчання. Перші прикраси розклала на підвіконні, де їх фотографувала. Почала продавати. І справа пішла!». 

Як побудована робота з вінтажем?

Свій бізнес Вікторія Тен зосередила на американскому вінтажі минулого століття. Прикраси – середньої цінового сегменту. Можуть коштувати від 500 гривень та більше. Під замовлення власниця бізнесу готова доставляти і якісь дорожчі речі. 

До повномасштабного вторгнення Вікторія самотужки привозила прикраси з-за кордону. Їздила різними країнами, обираючи те, що зацікавіло б її та ймовірних покупців. Розстелені ковдри з накиданими зверху речами – так може виглядати «ринок». Щоб там щось знайти, потрібно покопирсатись. Це доводиться робити у рукавичках, іноді – ще й масці, аби не вдихати пил.

«Треба любити цю справу та не бути гидливим. Бо між брудом можна знайти справжній скарб», – ділиться Вікторія. 

Після доставки прикраси додому, ще до продажу, її потрібно обов’язково почистити. Не всі речі можна пропускати через ультразвукову чистку, іноді це – ручна робота. Працювати з прикрасами Вікторії довелось вчитись. Для цього шукала фахівців, які й показували, як правильно це робити. 

«Елементарно, як правильно замінити той самий кристал або як потрібно наносити клей. Навчалася користуватися бор-машинкою. Головне у цій справі – вчитися», – ділиться Вікторія Тен. 

Вінтажні прикраси – це речі вторинного носіння. Рідко вдається викупити такі, що ніколи ніхто не носив, або в ідеальному стані. Раз на тиждень крамниця Вікторії закривається, разом з ювеліром вона весь день присвячує ремонту та чистці прикрас. 

«Особливість вінтажних прикрас в їхній унікальності, кристали для них на Аліекспрес не купиш і не вставиш. З віком вони набувають свого відтінку. Одна з кліпс може бути наполовину інкрустована фіанітами після нашого ремонту, але я навіть не можу відрізнити, яка з них була відремонтована. Найкраще ідентифікувати вік прикраси по його зворотному боці, у тому числі – і по застібках».

Колекційну цінність кожної речі визначають завдяки каталогам, де зібрані описані колекції та їхня цінність. У Вікторії кілька десятків примірників з сотнями закладок – деякі екземпляри знає пам’ятає: і назву, і автора, і особливість виробу. 

Після 24.02.2022-го

Проблеми з веденням вінтажного бізнесу з’явились після повномасштабного вторгнення Росії. Тоді було не до прикрас навіть самій Вікторії. На початку активно займалась волонтерством, коли йшла до штабу плести сітки, обов’язково надягала щось маленьке вінтажне на себе. «Для душі» – як каже.

Кілька тижнів довелось Вікторії пожити і у Львові. Але все одно хотілось бути та розвивати власну справу у Дніпрі. Паралельно власниця бізнесу думала про те, що у час вибухів та сирен нікому не потрібні вінтажні прикраси. Навіть налаштовувалась на варіант закриття справи. 

«Але люди отямилися потихеньку і почали купувати. Нині справи у нас більш-менш. Працюємо», – говорить Вікторія Тен. 

Тепер бізнесвумен «подорожує» барахолками лише дистанційно. Товар отримує завдяки мережі «вінтажних ділерок», що живуть по всіх країнах та особисто відвідують місця з прикрасами. Також Вікторія бере участь в аукціонах, де викуповує прикраси. Вони можуть бути як відкритими, так і закритими. І якщо раніше речі могли їхати до Дніпра три тижні, то тепер це може бути і два місяці. Звісно, зросла і вартість цієї доставки.

На сьогодні кількість прикрас, які є у Вікторії Тен, перевалила за понад 450 одиниць. Саме стільки їх було під час останнього підрахунку. Якусь частину речей віддала для «Лютого двіжу». З крамниці їх виносили пакетами. «Десь відсотків 20 тоді – я віддала на благодійність». 

Хто зараз цікавиться вінтажем?

Нині купляють вінтажні прикраси як в Україні, так і за кордоном. 

«Я думаю, що ці речі не будуть популярними серед великої кількості людей. Бо вони мають свою специфіку. Хоча ними починає цікавитись все більше користувачів», – говорить Вікторія Тен. 

Є речі, які люди розуміють, і вони будуть модними завжди. Є – специфічні. Як нагородні прикраси, додає власниця крамниця. На сторінку пишуть і чоловіки, які бажають своїм коханим зробити подарунок, і дівчата, які шукають щось зі стилю «Олд Мані».

«Як правило, люди починають носити вінтаж так: «Мені щось таке, щоб це не виділялося, щось маленьке, тоненьке. Якийсь браслетик, ланцюжок». А потім це йде як снігова куля. Потім – чому б не спробувати вдягти брошку, а замість сережок – кліпси? Й так далі». 

Купити у Вікторії можна прикраси американських марок, бо їх полюбляє найбільше. Втім є і речі європейські, навіть українські – наші перли чи корали. 

«Ми маємо цікаві речі. Традиційні українські корали – видно, як вони зроблені. І їхня якість. Вони різного кольору, різної фактури. Ці я купила у Львові. А це наші перли. Їм може бути і 50, і 70 років». 

Сама ж Вікторія щодня носить щось вінтажне. Може навіть поєднувати прикраси з домашнім одягом. 

«Зараз зі мною сучасний рюкзак, а на ньому – вінтажні брошки. Намагаюся щодня обігравати прикраси. Це залежить від стилю та мети, але вписати їх можна всюди, я певна у цьому».

Вікторія каже, що на сьогодні в Дніпрі не знає жодної крамниці, де як в неї, продають суто вінтажні прикраси. Дуже чекає на відкриття кордонів, щоб нарешті самотужки вирушити на полювання за скарбами.

Сторінка крамниці. 

Цей матеріали не є рекламним або нативним. Наше медіа не отримувало фінансової винагороди чи якесь інше заохочення за його публікацію. Ми поділяємо інтереси бізнесу. Цей текст підготовлено в межах нашої співпраці, що ґрунтується на єдності цінностей, спільному прагненні висвітлювати значущі питання для суспільства та бажанні поширювати різних досвід та корисну практику підприємств Дніпра.