Як педагогиня організувала навчання у прифронтовому місті, де садочки дистанційні

На Криворіжжі війна давно не подія, а – фон. Місцеві не дивуються перебоям зі світлом, холодним батарея взимку та навіть тривожним звукам сирени під час чергового обстрілу. У одному з міст Криворізького району, – Зеленодольську – дитячі садочки зачинені або працюють дистанційно. Батьки невеличкого міста змушені балансувати між безпекою, роботою та потребами власних дітей.

Саме в цій реальності педагогиня з 19-річним стажем Наталія Макаренко відкрила офлайн-простір для дошкільнят. Єдиний, що нині працює у Зеленодольську.

Професія, з якої не хотілося йти навіть під час війни

Наталія Макаренко має дві педагогічні освіти. Майже два десятка років жінка працювала вихователькою-методисткою у дитячому садочку «Журавка». Говорить, що професію обрала ще в дитинстві. 

«Все життя мене надихали діти. Саме вони допомагають мені крокувати вперед, відшукувати щось нове та цікаве, розвиватись. З дітками знаходжу спільну мову дуже швидко. Ми з ними на одній хвилі, як то можна сказати», – розповідає Наталія.

Повномасштабна війна змінила не лише ритм життя Зеленодольська, а й професійну реальність педагогів. Садочки зачинилися, частину закладів перевели на дистанційне навчання. Чимало фахівців опинилися в простої чи були змушені шукати роботу в інших сферах. Дехто виїхав з міста.

Для Наталії це був момент внутрішнього зламу. Педагогиня бачила, що діти залишилися без живого спілкування, звичного режиму та підготовки до школи. Під час розмов із батьками дедалі частіше звучало, що малечі бракує регулярних занять і нормального освітнього середовища. Саме цей запит і став поштовхом до відкриття простору.

Перший іспит на витривалість – пошук приміщення

Виклики з’явилися ще до початку роботи кабінету «Умка». Зеленодольськ – маленьке місто, знайти приміщення – не просто. Для Наталії головним критерієм була не ціна оренди та локація, а безпека дошкільнят. 

«Я переглянула п’ять приміщень. Чотири відкинула через невідповідність умовам. Наше приміщення підійшло за площею, має два виходи та підвальне укриття для дітей», – пояснює Наталія.

Принциповою була наявність простого укриття, два виходи, достатня площа та можливість облаштувати кілька функціональних зон. Зрештою простір вдалося знайти. Він працює вже другий рік і дозволяє поєднувати навчання, гру та рух без тісноти.

Залучити перших дітей було не складно. Наталія розмістила оголошення у міських чатах і протягом тижня сформувалася перша група з підготовки до школи. Саме з неї розпочалася робота простору.

Всі ролі на одних плечах

На початку роботи Наталія все робила сама. Без команди, без адміністратора або людини, з якою можна було б розділити відповідальність. На момент відкриття «Умки» працювали 2 групи дітей. До занять долучаються також діти з прилеглих до Зеленодольська населених пунктів. 

Педагогиня планувала заняття, готувала матеріали, спілкувалася з батьками, відповідала за безпеку дітей й одночасно думала про те, як простору жити далі.

«Коли я працювала сама, усе було за чітким графіком: планування занять, підготовка матеріалів, комунікація з батьками та контроль процесів. Найважливіше і найскладніше – контроль безпеки», – згадує Наталія.

Фінансової подушки в Наталії не було. Частину коштів на запуск і облаштування простору жінка вкладала самостійно, поки не отримала грантову підтримку:

«Ризики є й зараз, з огляду на нестабільну ситуацію в країні, але рішення розвивати простір було свідомим і відповідальним».

Поступово простір «Умка» почав наповнюватися дитячим гомоном. Нині навчаються чотири групи дітей. Заняття відвідують майже 50 дошкільнят різного віку.

Холод, темрява і потреба бути готовою до всього

Робота у прифронтовому Зеленодольську не має сталого ритму. Попри те, що наразі електропостачання у місті стабільне і дозволяє проводити заняття офлайн, безпекова ситуація – непередбачувана. Через наявність критичної інфраструктури місто періодично опиняється під загрозою обстрілів, особливо– взимку.

«Для обігріву приміщення у нас є керамічні обігрівачі та кондиціонер з функцією обігріву. Це дозволяє підтримувати стабільну температуру під час занять», – розповідає Наталія.

Втім, навіть із технікою не завжди вдається працювати без пауз.

«Кілька разів заняття доводилось скасовувати – через безпекові ризики або перебої зі світлом чи водопостачанням. У таких випадках пріоритет – безпека дітей», – наголошує Наталія.

Окремим викликом могла стати недовіра батьків до офлайн-занять у прифронтовому місті. Але переконувати нікого не довелося.

«Батьки розуміють, що розвиток дитини важливий навіть у складних умовах. Вони знають: ми працюємо тільки за умов безпеки», – каже Наталія.

Заняття в «Умці» комплексні: навчання поєднують з творчістю, фізичною активністю та соціалізацією. Особливу роль відіграють суботи. У вихідні заняття менш формальні, більш ігрові та спрямовані на емоційне розвантаження малечі.

Простір, який підтримує не лише дітей

Простір розвивається не тільки завдяки внеску Наталії, також вдалось отримати і грантову підтримку. Наталія стала однією з 15 підприємиць, які перемогли у конкурсі фонду «Жіночі можливості». Обрані учасниці отримали до 70 тисяч гривень на розвиток власної справи. За ці кошти у просторі з’явилося нове обладнання й матеріали для занять, зокрема, світловий стіл з піском, дитячий спортивний комплекс, лего-столик з конструктором, а також набір сюжетно-рольових костюмів тощо.

До команди долучилася вихователька Ольга – переселенка, яка через війну втратила роботу й змогла повернутися в професію. Нині у центрі працюють двоє людей:

«Працюючи з Наталією Вікторівною, ти ростеш постійно. Вона дуже творча людина, у неї постійно з’являються нові ідеї, і ми кожного дня створюємо щось нове», – говорить Ольга.

Попри всі труднощі – фінансові, безпекові, емоційні – Наталія зізнається, що думок відмовитися від справи в неї не було. Радше думала про те, як працювати далі в умовах невизначеності:

«Складно будувати далекоглядні плани, адже часто доводиться реагувати на ситуацію тут і зараз. Водночас я бачу розвиток простору в поступовому й виваженому зростанні: насамперед у подальшому зміцненні дидактичної та матеріальної бази. За можливості планую розширення кількості груп».