3ОШБ і «Чорний квадрат» зробили перший в Україні воєнний стендап

«Хіба війна – це не привід зробити чоловікову каву?». Розповідаємо, як і навіщо професійний драматичний актор та військовий жартує про життя на фронті. 

Актор театру і кіно та боєць Третьої штурмової Євген Авдєєнко (Авдєй) зараз у турі Україною. Він грає у моновиставі «Ненароджені для війни», яку запропонували зробити комунікаційники 3ОШБр. Режисером-постановником «Ненароджених» став художній керівник театру «Чорний квадрат» Анатолій Нейолов.

«У нас є актор, який вже два роки на фронті!», – сказали йому у Третій штурмовій. 

Як вистава далася Авдєю та чому військові взагалі вирішили її зробити, розповідаємо у тексті. 

Євген Авдєєнко обожнює Шекспіра. Його диплом був присвячений «Дванадцятій ночі», а за 18 років роботи у театрі актор зіграв Меркуціо і Тібальта у «Ромео і Джульєтті» та ще десятки ролей у різних драматичних виставах. Знявся у кількох телевізійних проєктах і повнометражному фільмі «Черкаси» про опір воєнного корабля під час окупації Кримського півострова.  

Найдовше актор пропрацював у Національному театрі тоді ще «російської драми» ім. Лесі Українки під керівництвом Михайла Рєзніковича, але у 2019 році вирішив піти з театру.

«Людина, яка дала мені професію, виявилася проросійським колаборантом (директора театру Михайла Рєзніковича нещодавно позбавили звання академіка за «пропаганду наративів країни-агресора» – Прим. Авт.). Я відчував ще тоді його рівняння на Москву. З 2014-го року мені здавалось, ніби він за Україну без всього українського. Такий собі радянський професор. У нас накопичувалися претензії один до одного, його дратували мої постійні зйомки у серіалах, мене – вистави російською, вся ця атмосфера. І після чергового невеликого конфлікта через моє запізнення на репетицію, я вирішив піти. Паралельно припинив зніматися у проєктах з російськомовними сценаріями. Мені зараз соромно, що раніше цього не зробив», – говорить Євген. Він не одразу почав спілкуватись українською у побуті і взагалі впевнений, що пройшов довгий шлях самоусвідомлення себе як українця. 

Рік звільнення став для актора переломним. Він згадує, як вплинули на нього друзі з Правого сектору, ветерани АТО/ООС, азовці: «Памʼятаю, купив завдяки ним десь книжку про Євгена Коновальця, дізнався, хто це, чим займався. І от так потроху все збиралося в моїй голові».

Євген почав більше цікавитись українською історією, політикою, дивився документальні фільми і наприкінці 2019 року почав поєднувати роботу в  київських театрах з воєнною підготовкою, став частиною громадського об’єднання «Український легіон» і записався на вишкіл для цивільних, що готували себе до війни. 

«Там була своя система: теоретичні знання поєднувалися з елементарними навичками шикування, побудови шеренги, – розповідає Євген. – На вишколі ми тренувалися, вчились тримати перехрестя, ходити двійками, трійками; чергували. Були ті, хто після цього воєнно-патріотичного виховання для дорослих долучались до ЗСУ, підписували контракти і вирушали в зону ООС».

У 2020-му році Євген також підписав контракт і став резервістом «Азову». 

«Мені було соромно, що я в 2014-му нікуди не пішов, цим театром займався. Потім у 2015-му з’явились діти, треба було працювати. Захопили гастролі, зйомки… А взагалі-то цікаво, що ті, хто зараз є нашими командирами, раніше якраз показували таким, як я, що існує націоналістичний рух, Шухевич, Бандера… Вони виходили на акції, коли я тільки ідентифікував себе як українця», – ділиться роздумами актор. 

Артилерист

19-го лютого 2022 року Євген зіграв свою останню виставу у київському «Довженко-Центрі», а 22-го ввечері вже дізнався, що має їхати захищати Маріуполь.

«Всі були впевнені, що загострення розпочнеться зі сходу», – говорить Авдєй. Але наступні два місяці він провів у Добробаті, захищаючи Київську область. Тільки у травні доєднався до новоствореного підрозділу артилерії у ССО «Азов», на запрошення друга Філософа, що очолював першу батарею. 

«За три тижні тренувань будівельники, СТОшники, історики, айтівці й актори стали артилеристами», – любить повторювати Євген. Він воював на Запорізькому та Бахмутському напрямках. Памʼятає купу побутових історій зі служби: про застряглий снаряд, який військові колективно витрясали з гармати, нескінченне чищення зброї, потребу ходити в туалет у донбаських степах з їхніми вітрами. 

«Я пам’ятаю, позицію будували, не було часу розігрівати сухпай, а їсти хочеться… Так я цей крижаний гороховий суп беру, він падає всередину, і я зсередини починаю замерзати…», – посміхається Євген. Він каже, що для тих, хто зараз воює, в цій історії не буде нічого дивного. Здавалося б, ну що там, помитися, поїсти, поспати. Але часто це робити ніколи, небезпечно або на це просто немає сил.

Найбільш небезпечною для Авдєя виявилася Бахмутська операція, що тривала понад десять місяців. Він отримав за неї нагороду «Золотий хрест» від тодішнього Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. 

«Це був березень 2023-го. Ми з Костянтинівки тільки виїжджали на позиції, – згадує Євген, –  Як раптом залп, реактивка і навколо почали падати «касети«. Я все сприймав як в сповільненій зйомці. Бачу, вікно закрите, я сиджу крайній. Відчуваю, тепло стало, вибухи всюди. А машина наша далеко не броньована, ще й в кузові боєкомплект веземо. Нас врятував тоді бетонний паркан поруч, за який падали снаряди. Але у будь-якому разі якби наш водій Ілюха їхав швидше або навпаки повільніше, ми би не вижили». 

Тоді Євгена вразило, що ти можеш навіть не доїхати до війни як такої і вже загинути. 

Бої на Бахмутському напрямку були набагато складніші, ніж на Запорізькому: по-перше, навколо зима, холод, багнюка, по-друге, неймовірно висока інтенсивність прильотів по всіх бійцях. 

«Там була сувора війна. Я бачив добровольців різного віку, різних професій, з різним життєвим досвідом, і всі вони їбашили на 1000 відсотків», – говорить Авдєй. 

Просвітник

Рік тому через травму ноги Авдєя перевели в групу під керівництвом історика Олександра Алфьорова, яка в зоні бойових дій займається гуманітарно-інформаційно-ідеологічною підтримкою бійців Третьої штурмової.

Члени групи працюють з особовим складом. Наприклад, один з обов’язків – забезпечити психологічну підтримку бійців. Євген, його побратими і посестри розмовляють з військовими, виявляють їхні проблеми, передають інформацію професійним психологам, інколи – допомагають самі. 

«Ми проходили навчання зі спеціалістами з Британії по системі управління травматичним ризиком (TRIM), – розповідає Авдєй. – Я отримав сертифікат і тепер періодично ніби беру інтерв’ю у побратимів. Мені необхідно виставити їм бали по спеціальній шкалі, аби зрозуміти, чи є ризик травми і спробувати допомогти або піти з бійцем до професійного спеціаліста».  

TRiM – це система підтримки рівний рівному, розроблена в Королівській морській піхоті наприкінці 90-х років для допомоги людям, які пережили травматичну або потенційно травматичну подію. 

Фактично бесіда TRiM – це скринінг стану людини під час звичайної розмови. TRiM-практики проводять інтерв’ю, яке визначає низку факторів ризику, що збільшують ймовірність того, що особа може страждати від погіршення психічного здоров’я внаслідок травматичної події. По результатах інтерв’ю людина отримує професійну допомогу. 

В обов’язки групи Олександра Алфьорова входять також просвітницькі лекції для бійців Третьої штурмової. Авдєй – єдиний актор у команді, всі інші – історики і археологи. Кожен має свою тему і готує на неї лекцію. Наприклад, розповідає особовому складу про часи Козаччини, Коліївщину і гайдамаків. Інколи навіть не розповідає, а показує, готує для бійців якусь виставку зброї, демонструє козацькі шаблі. Все це відбувається безпосередньо в зоні виконання, там, де базується бригада. 

націоналізм, – пояснює Євген. – Тому що не може солдат просто ходити і стріляти вправо-вліво. Він жива людина, яка повинна знати свою історію. Буває таке, що новобранець воює і до кінця не розуміє за що. Наша задача – направити його, нагадати, звідки ми і куди йдемо. Буває після лекції хтось підходить, просить додаткову літературу. Значить, розповідь зацікавила, людина хоче дізнатися більше». 

Учасники групи також розповідають бійцям про бригаду, в якій вони служать, її історію, традиції, естетику, а ще – вивозять історичні пам’ятки з прифронтових регіонів. 

Наприклад, влітку, коли Євген активно працював над виставою 3 ОШБр, його побратими під артобстрілом вивезли з Донецької області десятки половецьких статуй та інші кам’яні пам’ятки. Крім цього, члени групи збирають та передають у музеї окупантське майно, докази агресії рф: від їхніх сухпаїв до частин хвостовиків «Ураганів».

«Стендапер»

Вже кілька місяців Авдєй перебуває у благодійному турі 3 ОШбр з виставою «Ненароджені для війни», актор проїхав 17 українських міст, попереду – ще стільки ж. У перервах між виступами Євген повертається у зону бойових дій для виконання своїх обовʼязків. 

«Ненароджені для війни» – це повноцінна театральна вистава на півтори години, яку вперше в Україні створила бригада ЗСУ. 

На думку Євгена, комунікаційники Третьої штурмової вирішили підготувати  власну виставу, щоб через театр  познайомити цивільних з роботою бригади і більш творчо підійти до процесу рекрутингу. 

До роботи над проєктом долучили Євгена як актора і Олександра Нейолова, художнього керівника театру «Чорний квадрат», як режисера. Він визначив жанр вистави як мілітарі-стендап.

Усі півтори години Авдєй на сцені один. До цього він ніколи не грав у моновиставах, говорить, це виклик для кожного актора. Тим паче, було складно повертатися на сцену після бойових умов. Воєнний стендап побудований на реальних історіях наших захисників та захисниць і на спогадах актора. Наприклад, він згадує, як сам вранці 24-го лютого прощався з дружиною та доньками, переказує веселі та дуже важкі історії своїх побратимів і посестер. 

«Я знаю, про що розповідаю, бачу, що глядач реагує, але які висновки він робить – складно сказати», – ділиться Євген. 

Якось після вистави у Борисполі він побачив коментар, в якому дівчина написала, що захотіла мобілізуватися. На думку «Авдєя«, навіть якщо одна людина з зали, яка сумнівалася, вирішила після вистави долучитися до ЗСУ – це перемога команди. 

«Мені хочеться, щоб глядачі, цивільне населення, через цю виставу побачили, що насправді військові – теж люди, у них щось болить (і я не про коліна), вони чогось хочуть, про щось жартують, когось кохають, з кимось розходяться. Вони ходять у туалет, їдять той гороховий суп і буває навіть сплять. Це такі ж люди», – наголошує Євген. Впродовж вистави він також акцентує увагу на тому, що в армії є купа різних професій і для того, щоб стріляв один штурмовик, потрібна робота пʼяти інших людей. 

«А взагалі, мені здається, хоч людство і воює вже більше п’яти тисяч років, насправді, людина народжена не для війни, – каже Авдєй. – Вона створена Богом, богами, космосом, ким хочете, але не для війни. Це вада людства».