«Чемодан», «Невідомий Петровський» та «Ринкові відносини» закрились

За останні пів року у Дніпрі зачинили двері одразу кілька закладів, що встигли стати культовими. Ми згадали три: «Чемодан», «Невідомий Петровський» та «Ринкові відносини». 

Чому закрились? Та як ці ресторани згадують їхні відвідувачі? Читайте в тексті «Міста і річки».

«Чемодан»: 10 років існував у середмісті

«Чемодан» на вулиці Європейській був сімейним рестораном з середніми цінами. Він працював близько 10 років та зачинився у липні цього року. Заклад був прикрашений старовинними валізами, картинами та іншими речами, що створювали атмосферу ретроподорожей. У меню – страви різних кухонь: України, Угорщини, Італії.

Чому саме закрився ресторан, його власники – мережа  Gurmania Dnipro – не коментують.

Журналістка Дарина Сухоніс була постійною відвідувачкою «Чемодана» та відзначала там майже всі важливі моменти життя. «Я завжди відчувала тут тепло та затишок. Це був мій улюблений заклад – місце, де сміялася, плакала, приймала важкі рішення та святкувала перемоги», – розповідає вона.

Дівчина каже, не лише особисте життя було пов’язане з «Чемоданом», але і робочі моменти. Тут за потреби проходили зйомки, проводили зустрічі. «Завжди, коли ми з друзями чи з мамою думали, куди піти, відповідь була одна: “Та ні, давайте в Чемодан!”»,  –  додає вона.

Закриття «Чемодану» у липні цього року стало для Дарини несподіванкою. Проходячи повз колишній ресторан, каже, й досі сумує. Дівчина визнає, що у Дніпрі з’являються й нові цікави заклади, однак старі місця все ж рідніші. «Серед нових і перевірених часом у моєму «топі» залишаються People, Блек Шіп, Брукс руфтоп, One Gogi. Загалом, впевнена, що головне у закладах не місце, а люди, з якими ти там перебуваєш!»

«Невідомий Петровський»: душа творчого Дніпра

У «Невідомому Петровському», який працював на Січеславській Набережній, панувала атмосфера дореволюційної епохи з платівками, книжками, старовинними меблями. Тут виступали місцеві та запрошені музиканти і поети.

Для менеджерки закладу (від першого до останнього дня існування) Анни Головацької «Невідомий Петровський» був не лише місцем роботи, а й частиною особистої історії. «Кафе було створене з любов’ю та увагою до деталей. Воно дало мені багато друзів і досвід управління закладом у якості менеджерки. Я тут святкувала весілля, а друзям-співробітникам першим сказали про вагітність первістком. Раніше ніж батькам», – каже вона.

Кафе проіснувало 14 років. Це, за словами Головацької, для України – чудовий результат. Тоді як «середній» вік закладів – 2-3 роки. Пандемія коронавірусу та повномасштабна війна вдарили по бізнесу. «Стало важко з набором персоналу. Настрій у людей змінився, стало менше виступів, концертів. Хтось виїхав…», — розповідає Анна.

Дівчина ділиться деякими з найбільш пам’ятних моментів, пов’язаних із роботою в кафе. Один з них – історія про бармена, який у свій перший робочий день створив новий коктейль. «У бармена був перший робочий день, він робив для гостя “Білий руський”, але переплутав інгредієнти, коктейль вийшов не класичним. Та цей напій так сподобався гостю, що згодом ми додали його в меню. Це був один із найкращих коктейлів, за словами клієнта. Напій з «переплутаною» рецептурою став постійним», – сміється Головацька.

Ще один курйозний випадок трапився, коли нові працівники намагалися приготувати «Блакитну лагуну». Додали газований напій до шейкера (це робити не бажано – Прим. Авт.). «Шейкер вибухнув просто на наших очах, усі злякалися, люди попадали, ми – теж. Це була одна з тих веселих ситуацій, які запам’яталися назавжди».

На початку повномасштабної війни «Петровський» разом з World Central Kitchen готував їжу для переселенців. Тоді вся команда працювала майже цілодобово – від офіціантів до керівника.

«Пригадую, як під час роботи з переселенцями, ми залишали верхнє листя капусти для… кози. Одного дня мені сказали: “Не забувай, листя капусти відкладати окремо”. Я нічого не зрозуміла, але зробила це. Наприкінці зміни до кафе дійсно підійшов чоловік, здається, з Донецької області, та забрав листя. Виявилось, він привіз з собою з дому козу, три дні тому в неї народились козенята. Тож це була їжа для них».

Зрештою, Головацька наголошує на важливості подібних закладів для великого міста. «Я радію, що зараз в нас є й стендапи, і жива музика, і концерти. Це необхідність. Місто повинно культурно розвиватися, люди повинні відпочивати. І нові заклади мають з’являтися. На щастя, вони відкриваються».

Для піарниці Альони Стрільчук “Невідомий Петровський” був закладом, що не схожий на жоден інший в Дніпрі. Для неї це місце стало символом студентських років і творчості.

«Я досі пам’ятаю, як ми сиділи на подушках на підвіконні, пили чай і слухали місцевих поетів або музикантів. Де ще можна було знайти такий креативний простір? Здається, пішла ціла епоха. У Дніпрі багато нових закладів, але таких, що чіпляють за душу, стає все менше», – трохи з сумом зітхає Альона.

«Ринкові відносини»: іноземці краще розуміли концепцію, ніж місцеві

«Ринкові відносини» були розташовані у центрі Дніпра на вулиці Шолом Алейхема. Самі гості називали його закладом, де кухня була «насправді незвичайна і авторська». Фішка закладу була в тому – що кожного сезону у закладі змінювалося меню, більшу частину якого складали страви з локальних і сезонних продуктів.

Як колись зауважила у інтерв’ю дніпровська фудблогерка та ресторанна експертка Юлії Констанстиновська, «якщо хочете здивувати гостей міста авторською їжею та friendly-aтмосферою – необхідно відвідати «Ринкові відносини». До речі, цей заклад здобув «Сіль» – престижну національну премію в ресторанній галузі.

Його історія почалася з мрії дніпровських рестораторів Олександра та Анастасії Варав створити затишне місце, що, за їхніми словами, «поєднало б дух домашнього бістро з елементами ресторанного обслуговування». Вони додають: «Ми надихалися паризькими та італійськими бістро, де шеф щодня йде на ринок, сам обирає продукти та імпровізує».

Але з початком повномасштабної війни багато відвідувачів поїхали з міста. У 2023 році власники почали шукати нових гостей і адаптувати концепцію закладу до викликів часу. «Ринкові» завжди мали в собі елемент бістро, але після всіх труднощів все ж вирішили повернутися до, так би мовити, коріння – створити ресторан вихідного дня із більш вечірньою, святковою атмосферою. «Білі скатертини, звані вечори, цікава інтерпретація всім суперзрозумілих страв. Це могли бути всім знайомі страви, приміром ризотто, рибна котлетка чи картопляне пюре. Але обіграні якимсь унікальним соусом, доданими цікавими поєднаннями», – розповідає рестораторка.

Тоді ж у місті з’являлися нові заклади – конкуренція посилилася. 

«Також «Ринкові» знаходилися в непростому місці. Не мали власної парковки, літня тераса була маленька. Це не грало нам користь», – каже Анастасія.

Рестораторка підкреслює, що також не всі містяни розуміли концепцію закладу, яка більше орієнтувалася на гастрономічний туризм і витончену кухню.

«Насправді всім подобається зрозуміла їжа, типу фастфуду. Та наш проєкт був більше спрямований на людей, які шукають особливі смаки. Нестандартні поєднання “піца  – два види пасти-салат «Цезарь»”. Вечорами в закладі сиділо багато іноземців, що приїхали в Дніпро по роботі. Чи просто іноземців. Вони повністю розуміли нашу концепцію, більше, ніж дніпряни. Ось до чого я»,  – пояснює дніпровська рестораторка.

Врешті-решт, команда зважила всі «за» і «проти» і вирішила закрити заклад. 

Фахівчиня з організації бізнес-процесів Наталка Тремполець часто заходила в “Ринкові” разом з чоловіком. А під час вагітності не могла жити без пончиків з цього ресторану. «Вони були наче з мого дитинства – смажені, жирненькі, пухкі, з нереально смачним варенням», – згадує Наталка.

«Як тільки заходиш у заклад – білі скатертини, посуд стоїть – все це створює унікальну по-своєму атмосферу. Це було одне з тих місць, де ти відчував себе як у затишному кафе, де кожна деталь працювала на настрій», – ностальгує вона.

Особливо запам’яталася їй остання гастровечеря в ресторані напередодні нового 2024 року, коли на фоні грав саксофоніст. «Це було неймовірно. Страви, напої – усе це витягувало тебе з жахіття повсякденності в інший, класний світ», — згадує Наталка.

Після закриття «Ринкових відносин» вона не змогла знайти інший заклад, який би замінив це місце. «Ні, немає такого закладу. Звісно, у нас в місті є так звані “класично-пафосні” заклади. В більшість з них я не ходила, але тепер вже після «Ринкових” – навряд й піду. Бо знаю, як має виглядати кафе, де є душевність, де біла скатертина з мереживом. А не холодний хіпстерський дизайн або надто помпезні ресторани. Хочеться затишку з ноткою французького вайбу».

Що говорить статистика?

Лише з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну закрилося близько 7000 ресторанів та кафе, а відкрилося понад 2000 нових закладів харчування. Такі дані оприлюднили у Forbes Ukraine. 

У деяких областях падіння ринку становить понад 50 %. «Це Харківська, Миколаївська, Запорізька, Луганська області. У Київській, Одеській, Дніпропетровській регіонах – до 30 %». А от у західних областях спостерігається позитивна динаміка. «Зокрема, у Львові та області кількість ресторанів та кафе зросла приблизно на 30%, у Закарпатській, Чернівецькій, Івано-Франківській областях – приблизно на 20%», – йдеться у зрізі.

Стосовно статистики закриття закладів харчування 2024-го року, співзасновниця Національної ресторанної асоціації України Ольга Насонова у коментарі для «Місто і річка» повідомила, що конкретні цифри будуть вже в кінці року, оскільки ринок дуже швидко змінюється. 

«Ресторанний ринок знаходиться в постійному русі: одні заклади закриваються, інші відкриваються, тому достовірні дані можна буде отримати лише після завершення року, коли ситуація стане зрозумілою», – каже вона.

Загалом же закриття закладів харчування в Україні залишається болючою темою, проте ситуація не така критична, як очікували представники ресторанного бізнесу на початку війни. 

«Ми прогнозували, що ринок може скоротитися вдвічі через обстріли, відключення електрики, нестачу персоналу та зростання заробітних плат. Однак більшість рестораторів змогли пристосуватися до нових умов, працюючи з генераторами, скорочуючи меню та штат», – розповідає Ольга Насонова.

На її думку, рішення про закриття закладу найчастіше приймається з двох причин: економічної, коли бракує коштів на підтримку бізнесу, та психологічної, коли власники просто втомлюються від викликів і вирішують завершити діяльність. 

«І так, і так вчиняють. І так теж можна жити», – резюмує Насонова, підкреслюючи, що хвиля масових закриттів вже минула, а ті, хто залишився на ринку, продовжують боротися за виживання.