Спортсмен родом з Дніпра став першим українцем, який фінішував на марафоні в Алясці

Авторка – Наталя Куліді.

Микола Таран – перший українець, який двічі пробіг 73 км в Норвегії (Осло), перший українець, що подолав 80 км на міжнародних змаганнях Ecotrail Oslo (Норвегія) та 80 км на змаганнях Ecotrail Paris (Франція). У червні цього року Микола зміг фінішувати на марафоні в Алясці. І за 20-річну історію цього забігу став першим українцем, який взяв у ньому участь. Читайте інтервʼю з Миколою – нижче.

Микола Таран народився у Дніпрі. Але згодом його родина переїхала у західні регіони. Бігає з 2016 року, коли зареєструвався на перший напівмарафон в Одесі. Того ж року подолав свій перший марафон у Вільнюсі.

Дуже хотів подорожувати по США

Щоб зрушити з місця, потрібна була мета – придумав собі мрію: обов’язково фінішувати на заокеанському марафоні. Пошукав у мережі – натрапив на забіг у Лос-Анджелесі й почав до нього готуватись. Через два роки після Вільнюсу, у 2018 році, пробіг цей марафон і вирішив: досить, тепер займатимуся лише на стадіоні вдома. Але згодом зрозумів – хочеться більшого. 

Довших дистанцій. Нових країн. Нових маршрутів.

Як прийшов до ультрамарафонів?

Один із перших серйозних забігів – 50 кілометрів у Києві на Трухановому острові. Було нелегко: турбувала нога, але завдяки підтримці близьких вдалося дістатись фінішу. Я був по-справжньому задоволений.

Цей досвід додав упевненості – захотілося більшого. Записався на ультрамарафон у Норвегії на 73 кілометри. Це був 2018 рік. Коли фінішував, дізнався, що став першим українцем, який подолав цей маршрут від початку існування змагання. Було відчуття гордості.

Наступного року повернувся, щоб покращити результат. І став першим українцем, який двічі фінішував на марафоні в Осло.

Ідея перетворити мої забіги на благодійність виникла в 2022 році

У той період в Ісландії планувався забіг на 250 км – шість днів, за які потрібно було подолати всю дистанцію. Це був великий ультрамарафон, але через повномасштабне вторгнення я не зміг полетіти з України.

Тоді навіть подолати 42 км здавалося виснажливо. Після кожного дня здавалося, що на тиждень доведеться відмовитися від бігу. Але я впорався. І саме на останньому кілометрі прийшло розуміння: цей біг може стати способом допомагати – наприклад, збирати кошти.

(за той забіг вдалося зібрати 20 тисяч гривень та 250 євро – Прим. Авт).

Відтоді Микола організував десятки благодійних забігів: Нью-Йорк, Париж, Осло, Гонолулу, Вашингтон, Чикаго, Барселона, Малага, Франкфурт, Валенсія…

Бути обличчям United 24 – це для мене велика відповідальність

У листопаді 2023 року Микола став амбсадором президентської платформи United24. 

Тут усе звучить по-іншому – і йдеться вже про зовсім інші, більші суми. Звертаюсь до організаторів світових стартів. Пишу: «Маємо великий збір, чи могли б ви чимось підтримати». І деякі з них справді допомагають – наприклад, надають безплатні слоти на європейських забігах.

Всі думають, як красиво виглядає: ти біжиш – прапор України… Ні, насправді – ні, тому що це відповідальність і не тільки про біг. Ти стараєшся якнайбільше донести до людей, що відбувається в Україні. 

Аляска була моєю мрією

У червні Микола Таран увійшов в історію, ставши першим представником України, який фінішував на легендарному Anchorage Mayor’s Marathon – одному з найпопулярніших бігових стартів Аляски.

Як я тут опинився? Я давно цікавився марафонами й знав, що тут проводиться забіг. Не хотів летіти просто так – хотілося поєднати подорож із чимось значущим. Коли з’явився вільний час, вирішив: лечу. Перевірив, чи брали участь українці – не знайшов. Тож вирішив: треба це змінити.

З Дніпром повʼязане моє життя…

Я народився тут, але в дитинстві наша сім’я переїхала на Західну Україну. Попри це, ми часто навідували родичів у Дніпрі. Згодом навчання відсунуло поїздки, і я майже перестав приїжджати. Але коли почав бігати – почав і повертатися сюди.

На марафонах і напівмарафонах є особлива роль – досвідчені бігуни, які допомагають іншим, мотивують, задають темп. Я став частиною такої бігової компанії – мене запросили стати пейсмейкером. І перший забіг у цій ролі був саме в Дніпрі. Було трохи страшно, але я отримав величезне задоволення. Просто бігати вже було недостатньо – хотілося ділитися.

Я хотів би ще раз пробігти у Дніпрі нічний напівмарафон

Ми бігли набережною. Серпень, легкий прохолодний вітер – атмосфера була неймовірна. Друзі приїхали підтримати мене, хоча це було близько опівночі. Цей момент став одним із найтепліших спогадів. Я й уявити не міг, що зможу повертатися до Дніпра саме завдяки бігу.

Для мене біг – це однозначно медитація, це терапія і це про тримання себе в тонусі

У дитинстві ми сповнені енергії й майже не відчуваємо ваги тіла. Але з віком, десь після 30, починаємо розуміти: щоб добре почуватися, потрібно тримати себе в тонусі. Якщо зараз не подбаємо про себе – потім це вже може зробити ніхто.

Потрібен фундамент. Для мене ним став біг. Але це не заклик – не кожному він підходить. Якщо людина не любить бігати, вона обов’язково знайде інший спорт, який стане її підтримкою.

Що далі?

Далі планую організовувати благодійні забіги для українців у Штатах – головна мета зараз – об’єднувати нашу спільноту. Приходити можуть усі, навіть ті, хто не бігає – просто підтримати. Хочу збирати людей на українські свята, як це було, наприклад, на День вишиванки в Центральному парку Нью-Йорка – тоді вдалося зібрати дуже багато українців. Загалом я вже провів кілька таких забігів, здається, чотири.