Познайомилися на швидких побаченнях: Віталій та Тетяна знайшли одне одного в 60+ років

Цей текст мав вийти у День всіх закоханих, але його герої дуже хотіли поспілкуватися з нами саме в цю дату. Віталій Компанієць і Тетяна Рябоконь познайомилися 15 лютого 2023-го року. Рівно через рік одружилися, а вже у 2025-му відсвяткували першу річницю з дня весілля.

Ми познайомилися з парою в «їхньому кафе» – скромному закладі у середмісті Дніпра. Де відбулася перша зустріч Віталія та Тетяни.  

Хто наші герої та яким було їхнє знайомство

Зараз Віталію – 69 років. Тетяні – 64. Жінка переїхали до тоді ще Дніпропетровська з Казахстану у 1987-му році. За освітою – будівельниця, але працювала бухгалтеркою. Віталій Олександрович – лікар, викладав в Медичній академії. 

Обидва відвідували Університет третього віку і погодилися взяти участь у «швидких побаченнях», які у 2023-ому організовували для «студентів».

«Побачив у фейсбуці оголошення про «швидкі побачення», надіслав анкету. Вважаю, що простір навколо дає нам знаки, шанси. Отже, їх треба використовувати. Мені це цікаво. Я був готовий до нових стосунків», – згадує Віталій.

Цікавість привела до того самого кафе і Тетяну. Вона, як і її майбутній чоловік, прийшла до закладу заздалегідь, бо не любить запізнюватися.

«Зайшов у двері, побачив, що сидить жіночка. Одразу помітив її білі колготи, сподобався образ. До початку заходу ще залишався час, тож я сів за інший столик і розглядав її», – каже чоловік.

Тетяна ж говорить: у можливості піти на «швидкі побачення» бачила лише нагоду з кимось поспілкуватися.  

«Я вже 7 років була вдовою, весь цей час працювала, поки не вийшла на пенсію. Була закритою людиною, мене не цікавили інші чоловіки. Але тут можна було поспілкуватися одразу з 10-ма, хоча на кожну людину і було відведено по п’ять хвилин. Віталій підсів до мене останнім, тому часу поговорити у нас було більше», – розповідає Тетяна Іванівна.

Чоловік одразу привернув до себе увагу почуттям гумору, згадує жінка. Спілкування було легким і приємним. Далі Віталій запросив Тетяну прогулятися.

«Спершу я думала, що зараз вийдемо на набережну, погуляємо, і я піду на свій тролейбус. Але Віталій виявився дуже цікавою людиною. У нас багато спільного. Я жила в Казахстані, а він там служив в армії. Я багато гуляю і він теж, тільки ходили ми вздовж різних берегів Дніпра. Я по лівому, а він – правим», – з посмішкою згадує жінка.

Виявилося, що Тетяна та Віталій мають багато спільних інтересів. Наприклад, обидва полюбляють фотографувати, ходити в театри, слухати класичну музику, займатися танцями. І коли до тролейбусної зупинки вже було зовсім близько, жінка зрозуміла, що їхати вже не хоче. Тоді вона з Віталієм пройшла вздовж майже усю набережну. 

Як розвивалися стосунки?

Віталій вже був у шлюбі, має двох доньок, онуків. У Тетяни теж доросла донька. Пара після першого побачення продовжила спілкуватися телефоном та у соцмережах. Наступний крок у стосунках зробив чоловік.

«Після трьох побачень я запропонував Тетяні такий план: ми рік зустрічаємося. Бо треба обов’язково пройти річний цикл, прожити разом усі свята. Кожного 15-го числа впродовж першого року знайомства ми ходимо в «наше кафе». І коли минув рік, ми одружилися 15-го лютого 2024 року. Довго обирали каблучку для нареченої», – каже Віталій.

Рішення батьків підтримали діти, яких теж запросили на весілля.

Про весілля пари, що познайомилася на швидких побаченнях», дізналися і в Університеті третього віку. Тому запросили Віталія і Тетяну поділитися досвідом з іншими учасниками. Під час очікування реєстрації шлюбу пара станцювала весільний вальс.

До танцю пара готувалася з труднощами, оскільки за декілька місяців до нього Тетяна травмувала ногу. Після операції на нозі жінка відновлювалася і разом з майбутнім чоловіком таки змогла вивчити Великий фігурний вальс.

Запорука щасливого шлюбу та що таке справжнє кохання?

Звичайно, життя – це не лише про радість і позитив. У наших героїв бувають і розбіжності, але, як зазначив Віталій, усе вирішується  домовленностями.

«Досвід минулих відносин показав, що народна мудрість права. Там йдеться, що в сім’ї – головна жінка. А якщо чоловік вважає, що він головний, то вона ще й розумна», – каже Віталій.

Віталій Олександрович переконаний: якщо в родині жінка щаслива, то тоді і в сім’ї панує спокій та радість. Озираючись на прожите життя, наші герої можуть відповісти на питання: «Для чого потрібен шлюб і чому утворюються пари?».

«Пари утворюються для того, щоб підсилювати одне одного і отримати те, що один ти отримати не можеш. Ти не можеш сам проявити турботу, увагу, любов. І ти маєш розуміти, що твоя дружина теж має право на реалізацію своїх бажань», – говорить чоловік.

Подружжя зазначило, що зараз навколо є дуже багато корисної інформації про психологію та стосунки. І не обов’язково все проживати «на власному досвіді». 

«Є сім стадій стосунків. Часто молодь проходить лише першу стадію відносин – так званий, «цукерково-букетний період», етап закоханості. Але він минає, і далі починаються інші етапи.Часто на цьому етапі стосунки завершуються. А любов – це заключна стадія, до якої треба йти роками», – відзначає Тетяна.

Тому пара радить проходити усі труднощі спільно і виходити з них разом. Вивчати, дізнаватись мову любові одне одного. Не лише «брати» щось для себе у стосунках, а й «віддавати».

«Кохання – це завжди емоції, в яких присутня хімія. Коли ти не спиш ночами, думаєш про людину постійно. Почуття більш яскраві. І все це ми з Віталієм прожили за рік і проживаємо досі», – говорить Тетяна.

А пан Віталій Олександрович навіть детально описав, що, на його думку, є любов.

«Любов — це коли ти одній людині можеш довірити своє тіло, свої думки, свої почуття, і при цьому ти можеш впустити її у своє майбутнє. Можеш насолоджуватися з нею сьогоденням і не боятися з нею майбутнього», – сказав Віталій.

Після весілля Віталій і Тетяна поїхали подорожувати Європою. Зараз живуть разом, так само продовжують ходити на заняття до Університету третього віку, відвідують різні заходи. 

А кожного 15-го лютого, вже за традицією, чоловік запрошуватиме дружину на побачення до кафе, де вони познайомилися, зустрічаючи її з квітами біля театру Шевченка.