Перші з «Дикого Поля». З кого три роки тому формувалась ТрО Дніпра?

Історії бійців 128 бригади ТрО, які стали на захист нашого міста, а потім й України.

128-ма окрема бригада ТрО після формування однією з перших увійшла до складу Сухопутних військ Збройних сил України. На її честь у Дніпрі у 2023-ому перейменували вулицю Курчатова. У тому ж році з ініціативи самих бійців біля міськради відкрили «Хрест ЗСУ» – пам’ятну табличку на честь загиблих захисників та захисниць. А вже у 2024 році бригада отримала назву «Дике Поле» – указ підписав Президент. 

Як не спали по 5 дів, як швидко у війську дорослішали 18-річні, як збивали вертольоти – читайте у нашому матеріалі до річниці повномасштабного вторгнення. Матеріал, присвячений 128 бригаді ТрО «Дике Поле».

Спас: заступник командира батальйону з морально-психологічного забезпечення

«Коли почалось повномасштабне вторгнення, я знав – треба йти. Іншого варіанту не було», – згадує Вадим Шепеленко. Народився чоловік в Кіровоградській області, в селі Спасове, так з дитинства і отримав похідне прізвисько. За освітою чоловік – біохімік, кандидат наук. 

До війни працював в лабораторії з генетичного аналізу, викладачем факультету ветеринарної медицини Дніпропетровського аграрно-економічного університету. Потім очолив лабораторію з контролю якості у компанії з виробництва товарів медичного призначення. З 2014 по 2015 роки воював у складі 93-ї ОКМБ «Холодний Яр». А з початку повномасштабної агресії Росії вступив до лав ТрО.

«Я зустрів 4 ранку 24 лютого 2022 року на балконі, чомусь мені захотілося курити. І тут вибухи збоку аеропорту. Ну, довго я не роздумував. А родина знала, що мене краще не відмовляти». 

Спас зібрав все, що мав з речей з часів служби в АТО/ООС, і одразу поїхав в Черкаське. Та виявилося, що черга охочих до 93-ї бригади була така велика, що й «старичкам» не вистачило місць. Так чоловік опинився у 128 бригади ТрО.

«Перші тижні – хаос. У нас не було нічого, крім старих карт, лопат і бажання боротися. Згодом навчилися коригувати вогонь через дрони. Стріляли точно – на 50 мін могли знищити до десятка танків. Пацани вже по голосу знали: якщо наш командир батареї Володимир Васильович каже «добре», значить, все чітко. Якщо «дуже добре» – значить, вони зробили щось нереальне», – говорить Вадим.

Одна з ключових подій сталася в грудні 2022 року. Тоді Спас разом з побратимами стояв на Времівському виступі (стратегічний напрямок, де межують Запорізька, Дніпровська та Донецька області – прим. Авт.). Бійці 231 батальйону тримали кілька кілометрів лісосмуги, противник був дуже близько. Окупанти на кожен звук з нашої сторони відповідали «щедрими» обстрілами.

«Близько місяця «прощупували» вони нас. Ми готувалися, що з часом будуть бити більше. І це сталося близько 10 ранку 11 грудня. Ми побачили, що на нас їде не просто танк – ціла колона. Того дня орки пішли в атаку всім, що мали. Танки, БМП, артилерія – здавалося, нас просто зметуть. Але хлопці вкопалися, зубами трималися за кожен метр. Ми тоді поклали 11 танків, 7 БМП і купу піхоти. Я пам’ятаю, як кричали хором у рацію: “Лупіть по першій, не пускайте їх!”. Це був той день, коли кожен з нас став частиною історії».

Дональд: начальник командного пункту 231 ОКБ

Сергій Дональд Балод тримав з 2022 по 2024 всю логістику та координацію 231 батальйону 128 бригади ТрО «Дике Поле». Раніше чоловік закінчив Харківське військове училище. Деякий час служив у ЗСУ, в званні лейтенанта звільнився з армії  у  2000 роки, потім працював у комерції. 

«Коли почалася війна у 2022 році,  пішов записуватися, а мій 22-річний син мене випередив – прийшов додому і каже: “Тату, я теж записався, ми разом”. Альтернативи у мене не було», – каже він. 

Прізвисько Дональд з Сергієм ще зі шкільних років. «Тоді в СРСР не було можливості дістати закордонні речі, але десь батьки купили мені дуже модну тоді футболку з зображенням діснеївського Дональда Дака. Тож Дональдом був я і в школі, і в училищі, а потім і на війні».

Його зона відповідальності – командний пункт, але він не сидів у штабі. 

«У командному пункті ми координували дії бійців з Володимиром Васильовичем (позивний Квітка – прим. Авт.) два роки пліч-о-пліч. Наші столи стояли один навпроти одного. Наші позиції постійно обстрілювали, а ми в цей час вираховували координати… Бувало, що Квітка від нервів кричав у комп’ютерну мишку, помилково схопивши її замість рації, яка лежала тут же, поруч: “Твою мать, ліворуч на 15 (метрів – прим. Авт.)!”. У такі моменти здавалося, що навіть техніка розуміє, що робити».

Атака 11 грудня 2022 року в районі Великої Новосілки була для бійців 231-го батальйону особливою. 

«Розумієте, кожен з тих хто на війні рано чи пізно проходить хрещення вогнем. 11.12.22 – у нашому баті став для більшості хлопців саме таким днем. Пам’ятаю момент, коли ворожий танк прорвався до наших позицій, а потім просто вибухнув від нашого міномета, я сказав у рацію: “Оце було дуже добре”. Перші танки ми підбили, а з них висипали кацапи і просто кинули врізнобіч по посадці – тікати. Дехто не добіг…»,  – каже Дональд. 

Тоді українські воїни не лише зупинили наступ росіян у свій бік, а ще й поповнили бойовий склад кількома відбитими у загарбників танками.

Квітка: бойовий командир, що не залишав своїх

Захищати Україну 50-річний Володимир Бородін, інженер-технолог одного з промислових виробництв, пішов ще в 2014-го. Тоді у складі  43-го ОМП «Патріот» пройшов з боями аж до Бахмута, демобілізувався за віком у 2019-му.

У 2022-му Квітці доручили навчати взвод.  

«Я не хотів брати саме піхотний взвод», – згадує Бородін. Як артилерист він знав, як працювати з гаубицями та мінометами. Але тоді у командуванні батальйону сказали: «У нас нема командирів, будеш брати, що є!». 

Квітка був серед тих, хто навчив сотні бійців просто в полях. 

«Ми отримали вороже БМП, яка застрягла між нашими та їхніми позиціями. Вночі Спас з Дідом її розбирали, забрали акумулятори, перевірили, що працює, і через добу її витягнули за допомогою колег з танкової бригади. Розумієте, нічого дивного в тому, що замполіт витягує з посадки БМП – для нас не було».

Одна з історій, яка запам’яталася Володимиру – збиття ворожого вертольота на Времівському напрямку. Прилетіла пара бойових гвинтокрилів Мі-24, почали бити по позиціях захисників. 

«Наш ПЗРК-шник сидить, каже: “Бачу”. Йому кричать у рацію: “Вогонь!”. Він бахнув – вертоліт пішов вниз. Ми святкували, але тут сусідній підрозділ почав кричати, що то вони збили. Ну, ми тоді врубили запис із наших дронів. Після цього всі питання відпали».

Війна не закінчилася

Двоє з трьох наших співбесідників вже полишили службу у лавах 128 бригади ТрО. Причина – різні: вік та інші підрозділи. Але майже одноголосно чоловіки зауважують, наскільки за ці три роки змінилася і ситуація в країні, і самі люди. 

«Якщо у 2022-му народ жив війною, то зараз багато хто просто втомився. Але ми не можемо втомитися. Це наша земля, і ми стоїмо тут, бо за спиною наші сім’ї, діти, Україна», – каже Дональд, який сьогодні воює в іншому, вже тиловому підрозділі. А його старший син – на передовій, хоч і отримав серйозне поранення.

«Я з сумом дивлюся на те, що в перший рік наступу у нас була нація. А зараз – те, що я бачу у суспільстві, мене дуже пригнічує. Якщо ми не будемо бити ворога – хто буде?, – додає «Спас». Вадим після закінчення служби продовжує працювати очільником лабораторії на виробництві.