Диверсанти в дніпровських селах, пʼяні підлітки та «жирні ночі» для заробітку

Поки родини загадують бажання після виступу Президента, безліч українців продовжують виконувати свою роботу. Так за одну ніч, з 31 грудня на 1 січня 2025-го, швидкі 1401 разів виїжджали на виклики жителів Дніпровщини. Так само працювали військові, правоохоронці, рятувальники та інші служби. 

У цьому тексті ми розкажемо, як військовий зустрів Новий рік під боком з диверсантами, як лікарка допомогла підлітку напідпитку, а таксист заробляв кілька сотень доларів за одну ніч. 

Військовий: Новий Рік – під боком з диверсантами

Військовослужбовець Валерій Козиряцький у перші дні повномасштабного вторгнення РФ долучився до територіальної оборони. Чоловік у свої 58 років став добровольцем. У ніч з 31 грудня 2022-го на 1 січня 2023-го Валерію випало чергувати на блокпосту з поліцією в Нікопольському районі, на межі Запорізької та Дніпровської областей.

«Святкової атмосфери тоді не було, – зізнається він. – Уже майже рік тривала повномасштабна війна, всі були зосереджені на допомозі фронту. Контрнаступ тривав інтенсивно, тому не думали про свята».

Це був перший Новий рік, який Валерій зустрів не вдома, у колі родини. Чергування тривало за графіком: дві години роботи – дві години відпочинку. 

«Люди, які проїжджали через блокпост, намагалися нас підбадьорити: пригощали цукеркам, мандаринами. Дехто навіть намагався вручити пляшку шампанського, але ми відмовлялися – заборона на вживання алкоголю у Збройних силах на той час вже була суворою, а штраф за порушення сягав до 17 тисяч гривень», – додає Валерій. 

Колишній військовий згадує, що ніч з 31 грудня на 1 січня для їхнього блокпосту минула спокійно. 

«Однак у Нікополі та сусідніх селах було досить гучно  – рашисти рівно о 12 годині ночі почали обстріл прибережної зони з Градів та важкої артилерії. У самому  Нікополі поранення отримала одна жінка», – згадує Валерій. А ранком стало відомо, що всього за 40 кілометрів від них, у районі кількох сіл на узбережжі тодішнього Каховського водосховища, їхні колеги перехопили кілька ворожих диверсійних груп. 

Ніч пройшла без традиційного застілля – лише з гарячим чаєм і пайком. «О 7 ранку ми завершили чергування і поїхали додому. Свято все ж продовжилося в родинному колі», – каже він.

Наступного року Валерію довелося знову зустріти Новий рік на службі, але вже 1 січня. «Я звик до такого режиму. Відчув, що тверезе святкування набагато краще. Опівночі випив символічний келих шампанського і пішов відпочивати. Це дозволило прокинутися о 5 ранку без наслідків і нормально підготуватися до чергування», – розповідає він.

У липні 2024 року Валерій завершив службу у Збройних силах України і пішов на пенсію. Цей Новий рік він святкував у родинному колі, як це було до війни. 

«Ці два роки змінили моє ставлення до свят і життя загалом. Я зрозумів, наскільки важко тим хлопцям і дівчатам, хто залишається на передовій до сьогодні», – ділиться він.

Лікарка: смаколики, напади батьків і підлітки напідпитку

Завідувачка приймального відділення однієї з дніпровських дитячих лікарень Наталя часто святкувала Новий рік на роботі. Та, каже, це дівчину аж ніяк не засмучував. Попри напружений графік і велику кількість пацієнтів, медикиня розповідає, що Новий рік у лікарні завжди має свою атмосферу.

«До моменту поки стала завідувачкою, то сама обирала чергувати саме 31 грудня. Відчуття свята є навіть у лікарні, адже ми завжди прикрашаємо відділення. Намагаємось поставити ялинку. Одного року в нашому медзакладі навіть проводили конкурс на найкращу ялинку у відділенні», – ділиться вона. 

У колективі приймального відділення є традиції, які додають святковості. «І досі колеги приносять власні смаколики, яких ще ніхто не куштував. Це своєрідний кулінарний експеримент, що завжди дарує безліч емоцій», – додає лікарка.

Однак не обходиться і без курйозів. Новий рік – це час, коли лікарня приймає не тільки тих, хто захворів, а й «жертв» святкування. Причому це, за словами медикині, часто як діти, так… і батьки.  

«Як правило смішних історій не буває: або пʼяні батьки медикам погрожують, або ж дітей ушпиталюють з ампутаціями кінцівок чи вибуховими травмами через необережне поводження зі святковою піротехнікою. Історії з різними травмами від петард особливо частими траплялись до великої війни. Були випадки, коли пацієнти гинули в новорічну ніч. Та це наша робота, де кожен день маєш справу з життям та смертю»  – говорить Наталя.

Окремий вид пацієнтів – ті, яких доставляють з алкогольним отруєнням. 

«Часто трапляється, що до нас привозять дітей, які вживали алкоголь. Один із найяскравіших випадків – хлопець 14 років, який випив пляшку Jack Daniel’s. На запитання «Навіщо?», відповів, що хотів відчути себе дорослим і думав, що так свято буде кращим», – згадує вона. Для батьків юнака це стало справжнім шоком, адже вони навіть не підозрювали, що син здатний на таке. 

А от після завершення нічної зміни завідувачка завжди повертається до своєї родини. 

«Мене вдома чекають мама, тато, бабуся та мій хлопець. До сьогодні маємо звичку святкувати разом: з подарунками, смаколиками, і переглядом улюблених новорічних фільмів», – розповідає вона. Ця сімейна традиція і тоді, після найнапруженіших чергуваннь, дає відчуття свята, говорить Наталка.

Попри особливості професії, лікарка зізнається, що її любов до свят від того не меншає. «Можливо, це дивно, але я люблю зустрічати Новий рік на роботі. У нас дружний і веселий колектив, навіть у такий час це тримає менталку», – каже вона.

Таксист: святкові “жнива” і курйози з пасажирами

Для дніпровського таксиста з понад 25-річним досвідом Едуарда Приходька Новий рік завжди був «жнивами». За його словами, 1990-х і та на початку 2000-х років, коли таксі працювало ще без сучасних додатків, водії (які працювали приватно, без прив’язки до офіційних служб – Прим. Авт.), могли добре заробити. Тоді їх називали «приватниками» або «часниками». Вони мали свою неофіційну ієрархію, а найвигідніші місця – залізничний та автовокзали  – фактично були поділені між групами таксистів. «На таких територіях працювала жорстка система: один таксист брав замовлення, інші чекали своєї черги», – згадує Едуард.

Для нього особливо пам’ятними були новорічні ночі, які завжди ставали справжнім «жнивом». З колегами мали свій «п’ятачок» біля парку Глоби (тоді – парк Чкалова). У приміщенні колишнього кінотеатру «Бригантина» працював нічний клуб «Плотина» (у 2012 році приміщення сильно постраждало від пожежі і нині стоїть зачиненим – Прим. Авт.), який у новорічні ночі користувався популярністю серед молоді.

«Ми за ніч могли заробити до 150 доларів, коли курс був два гривні за долар. Це були величезні гроші на той час (1996-1997 роки – Прим. Авт.). Уявіть: за кілька місяців можна було купити машину, а за кілька років – трикімнатну квартиру. Я, наприклад, так і зробив – заробив на квартиру і зробив у ній ремонт»,  – розповідає Едуард. 

Новорічна ніч для таксистів завжди особлива. «У мене одна асоціація з тими часами – густо нафарбовані жінки, сильний запах парфумів, змішаних із шампанським, алкоголем, сигаретами і новорічними стравами. Цей «аромат» просто не забути», – згадує він із посмішкою.

Однак не всі рейси були приємними. Бувало, що доводилося мати справу з п’яними пасажирами, сімейними сварками та навіть загрозливими ситуаціями. 

«Одного разу особливо темпераментний та підігрітий алкоголем пасажир витягнув заточку. Та завдяки моєму врівноваженому характеру і спортивній статурі вдалося уникнути конфлікту. Я завжди намагаюся розмовляти спокійно, навіть із найбільш агресивними пасажирами. Це дивно, але мій спокій часто заспокоює й їх», – розповідає таксист.

Іноді, згадує Едуард, доводилося чистити салон на мийці після надто «веселих» клієнтів. Та навіть ці дрібниці не псували загального враження від роботи. 

«Однак такі випадки швидко забуваються, залишаються тільки загальні емоції. А новорічна ніч завжди була часом великих заробітків», – додає він.

Сьогодні робота таксистів виглядає зовсім інакше. «З появою додатків на зразок Bolt і Uklon, Uber ми втратили частину тієї автономії, яка була раніше. Раніше таксисти могли обирати маршрути, зони роботи, мати свої «жирні точки». Тепер це не так. Заробітки вже не ті, і купити машину за кілька місяців, як у 1990-х, стало нереальним», – зізнається Едуард.

У повномасштабне вторгнення через комендантську годину новорічна ніч більше не виглядає, як раніше. 

«Я знаю, що деякі мої колеги все одно працюють, але я вже не маю тієї мотивації. Востаннє приймаю замовлення десь о 22:30 і проводжу свято вдома з рідними», – розповідає він. 

Після завершення новорічних змін Едуард має свою традицію: добре виспатися, а потім із родиною їсти салати та пити шампанське. Зараз, коли працює менше, святкування вдома починається раніше. «Роботи перед Новим роком вистачає і без нічних змін. Люди поспішають на корпоративи, за подарунками, а ми забезпечуємо їхній комфорт», – каже чоловік.