Дніпровські школи, ТРЦ, адмінбудівлі в об’єктиві мінерів: що вони пишуть у своїх листах?

У понеділок правоохоронці перевірили 156 шкіл Дніпра. Причина – повідомлення про мінування закладів. Тенденція масових сповіщень про вибухівку в будівлях Дніпровщини та загалом України зберігається з 2019 року. Тільки за останній місяць правоохоронці обстежували приміщення облради, міськради, комунальних закладів, підприємств, торгово-розважальних центрів, шкіл… Вибухівку ніде не виявили. 

«Місто і річка» з’ясовувала, хто найбільше страждає від повідомлень про вибухівку та хто за цим стоїть. 

Як виглядають листи від мінерів?

26 листопада 2024-го три повідомлення  про мінування за короткий проміжок часу отримало одно з комунальних підприємств Дніпра. На офіційну пошту прийшли листи від невідомих. Цитуємо зі збереженням мови та орфографії. 

«Здравствуйте, я ветеран війни, маю спеціалізацію у мінно-підривній справі, звертаюсь із важливим питанням. Я не хочу, щоб загинули невинні люди, якщо Вам дорога Ваше життя раджу найближчим часом покинути цей будинок інакше Ви загинете від вибуху. Моє служіння залишило мені лише хвороби і втрати. Саме у Вашій будівлі я заклав вибуховий пристрій! Я залишив іграшку в будівлі, в дуже секретному місці, загорнуту в вакуумну упаковку», – йшлося в листі. При цьому невідомий зловмисник писав, що такі дії робить від імені невідомого «Бойового Братства».

Та на одних лише загрозах аноніми не зупинилися. До одного з листів прикріпили ще й фото «іграшок» – саморобної речовини Пластид – у 8 кілограм вагою.

«Іграшка схована в будівлі, у дуже укритому місці, в вакуумній упаковці… «Іграшки» зроблені на совість, загорнуті у вакуумні упаковки, що виключає її пошуком службового собаки. Я професіонал, я буду підривати кожну будівлю раз на 3-4 дні!», – погрожував у листі невідомий. Він зауважив, що заклав понад 20 пристроїв, знайти які не зможуть навіть вибухотехніки. Крім цього, в листі повідомляли і про таку ж закладену вибухівку у школах, готелях, медіа, ТРЦ Києва, Кривого Рогу, Луцька, Сум та Харкова. 

Того дня всі вказані адреси обстежили правоохоронці, жодних небезпечних предметів не виявили. 

Накрило хвилею з 2019 року

Перші масові повідомлення про замінування в Україні почали надходити у 2019 році. Відтоді вони стали регулярним інструментом дестабілізації ситуації в країні.

У червні 2019 року поліція отримала 337 повідомлень про замінування лише за 10 днів. За інформацією правоохоронців, близько 80 % цих дзвінків надходили з окупованих територій або Росії. Часто такі повідомлення траплялись і у 2020-ому. «Мінували» державні установи, навчальні заклади та торгові центри.

У 2021 році Служба безпеки України зафіксувала понад 1100 завідомо неправдивих сповіщень про вибухівку в адміністративних будівлях та інших об’єктах. А от лише за перші два тижні січня 2022-го поступило 339 повідомлень про замінування, з яких 306 надійшли електронною поштою, 27 – телефоном, а 6 – особисто або поштою.  

Тенденція масових повідомлень про мінування збереглася і у 2023 році. Станом на 1 грудня 2023 року поліція отримала 5 823 таких сповіщень, які стосувалися 228 927 об’єктів. Жодне з них не підтвердилося. Правоохоронці тоді встановили 54 особи «пседомінерів».

Протягом жовтня та листопада 2024-го в Україні правоохоронці зафіксували значне зростання кількості повідомлень. Тільки 14 жовтня опрацювали понад 2000 таких викликів, переважно щодо адміністративних будівель. Зокрема, було повідомлено про замінування будівлі Дніпропетровської облради та приміщення Луганської обласної державної адміністрації, яка базується в Дніпрі. Після перевірки вибухових пристроїв не виявлено, всі працівники продовжили свою роботу. 

З 17 по 20 листопада, а також з 25 листопада у Дніпрі хвиля мінувань прокотилась навчальними закладами. Йшлося про ймовірну небезпеку у школах №44, №115, №130, №134, №97, №54 та №143. Сотні дітей довелось евакуювати. Схожа ситуація по закладах освіти була ще кілька днів у листопаді. Усі повідомлення виявилися неправдивими.

Востаннє масові повідомлення надійшли вчора. Знову школи. Поліція обстежила 156 приміщень – жодних вибухових предметів не  знайшли. 

Як ці виклики впливають на наше життя? 

Дитячі садки: стрес і незручності

Чотирирічний син Поліни Халацко ходить до одного з дніпровських садочків. За словами мами, останні два тижні перетворилися на постійні переживання за дитину.

«Все почалося 18 листопада. Відтоді щодня ми отримуємо повідомлення про замінування садочка. Діти змушені сидіти в укриттях». 

Повідомлення про небезпеку частіше всього приходять на електронні пошти правоохоронних чи органів обласної/місцевої влади. Їх передають поліції. І тільки потім – інформують керівників дитсадків та шкіл. Далі – вихователі і класні керівники учнів 1-4 класів сповіщають батьків про необхідність забрати дитину.

«Оповіщення про мінування “доходять” дуже повільно, це викликає велику тривогу. Наприклад, якщо б це були справжні мінування, ситуація могла б закінчитися дуже погано», – каже Поліна. Жінка працює в КБ «Південне». І найскладніше, говорить, це поєднання робочих обов’язків і необхідності забирати дитину.

«У нас на підприємстві воєнізована охорона, яка не випускає співробітників під час тривоги. Це означає, що коли я отримую повідомлення від виховательки про необхідність забрати дитину, це неможливо фізично. Мій чоловік також працює з людьми і не може залишити свою роботу. Навіть якщо б ми могли покликати бабусю, поки вона доїде, мине багато часу». 

За словами Поліни, через це батьки дітей відчувають безвихідь. Тим більше – не розуміють, що роблять правоохоронці, аби ситуація з цим покращилась. 

«Чому не можна виділити хоча б одного співробітника поліції для охорони садочків? Це могло б дати нам хоч трохи спокою…», – додає дніпрянка. Коли дитину не можуть забрати самі, Поліна з чоловіком просять приглянути за малюком вихователів, які до кінця перевірок знаходяться у дитсадку. В цій ситуації, каже мама, всі йдуть одне одному назустріч.

Школи: зриви уроків і психологічне навантаження

Син медіатренерки Марини Бойко цьогоріч пішов до 2 класу. З вересня більша частина навчального процесу школярів переривається «довгими перервами». 

«Мій син сприймає евакуації як можливість пропустити уроки і пограти з друзями, поки школу обстежують. А для мене як мами – це щоденні нервування. Я працюю тренеркою, часто проводжу сесії для замовників. Уявіть, як кажу клієнтам: “Вибачте, школу замінували, я маю піти”‘. Це виглядає абсолютно несерйозно», – каже жінка.

Марині довелося повністю перейти на дистанційну роботу. Бо забирати сина більше нікому: чоловік працює, а дідусі-бабусі у інших містах. 

«Звісно, іноді приходиться скасовувати або переносити справи. Вчителька теж йде на зустріч  – лишається з дітьми, якщо у батьків немає змоги швидко забрати», – говорить Марина 

Окрім незручностей з роботою та пропущеного матеріалу, Марину бентежить психологічний стан дітей. Бо малеча вже звикла до сирен, то звикає з часом і до повідомлень «Вас замінували». 

«Коли щоразу нічого не знаходять, діти перестають серйозно ставитися до евакуації. А що буде, якщо одного дня небезпека буде реальною?». 

Реакція міської влади і поліції

У Гумдепі міськради наголосили, що чіткого алгоритму дій в разі таких надзвичайних ситуації немає, тому освітні установи змушені перебувати на постійному зв’язку з правоохоронцями. Департамент наприкінці листопада звернувся до поліції та кіберполіції з проханням розробити для них рекомендації.

«На сайті ДСНС є приблизний алгоритм дій у разі надзвичайних ситуацій, проте універсального немає, бо заклади мають різні умови. Однак незмінним залишаються повідомлення до поліції та евакуація учасників освітнього процесу. І ми маємо бути готові до того, що будь-яка з цих загроз може виявитися реальною», – заявили у департаменті.

У Головному управлінні Нацполіції області кажуть, що кожне  повідомлення про мінування вимагає негайного реагування. «Ми залучаємо слідчо-оперативні групи, вибухотехніків та інші служби. Навіть якщо повідомлення є хибним, ми не можемо ставити під загрозу життя громадян», – зазначили у пресслужбі.

За словами правоохоронців, псевдомінування відволікають фахівців та ресурси, які могли б бути спрямовані на розслідування реальних злочинів. За статтею 259 Кримінального кодексу України, за неправдиві повідомлення про загрозу передбачено до 8 років ув’язнення.

Хто стоїть за цим?

За інформацією Нацполіції України, більшість повідомлень про мінування надходять із російських IP-адрес. Зокрема, тілька за один день – 14 жовтня 2024 року – поліціянти опрацювали понад 2000 викликів. Переважно це була інформація про небезпеку в адмінбудівлях.

«Такі повідомлення – це почерк російських спецслужб, якими вони ведуть проти України гібридну війну, намагаючись спричинити масову паніку та виснажити систему державних та правоохоронних органів», – повідомили правоохоронці. 

І додають, що серед цілей гібридної війни, яку веде проти України Росія, є масова паніка та виснаження системи державних та правоохоронних органів, бажання відволікти поліцію шляхом повідомлень про мінування об’єктів критичної інфраструктури, закладів освіти, державних органів.

У 2022 році в Україні було розроблено «Алгоритм реагування органів та підрозділів поліції на масові повідомлення про загрозу вибуху», щоб правоохоронці оперативно реагувати на подібні виклики. Його прийняття систематизувало порядок дій всіх служб, а також осіб, відповідальних за евакуацію на об’єктах з ймовірною загрозою. На сьогодні, кажуть  у Нацполіції України, достатньо ресурсів, аби відреагувати й вжити всі безпекові заходи на кожне з таких повідомлень про мінування.

Разом з тим, правоохоронці зауважують, що вийти на слід «псевдомінерів» не так просто. Адже повідомлення часто надходять через анонімні зашифровані мережі, що ускладнює їхнє відстеження. Впродовж пів року на Дніпровщині правоохоронцям вдалося відслідкувати одного з  «пседомінерів». У червні цього року затримали 30-річного мешканця Павлоградського району за розсилку фальшивих повідомлень про мінування понад 40 об’єктів в нашій області. Чоловіку повідомили про підозру,  йому загрожує до 8 років в’язниці.

А от хто стоїть за свіжою порцією «мінувань» у Дніпрі, поліціянтам ще слід з’ясувати.

«Виходить так: наші захисники захищають нас на фронті від зовнішнього ворога, а з іншого боку, ти ще й маєш захищатися від якогось внутрішнього ворога (того, хто працює на зовнішнього – Прим. Авт.). Оце мене найбільше обурює. Це не інакше, як спроба виснажити нас ще й морально», – зітхає мама другокласника Марина Бойко.