Дніпрянка, якій брат віддав свою нирку, проходить реабілітацію після трансплантації

У дніпрянки Ірини Губенко з дитинства – цукровий діабет першого типу. Хвороба забрала у неї зір і майже повністю знищила нирки. Коли їхня функція впала до 10%, лікарі сказали – часу обмаль. Єдиним шансом була трансплантація, і життя Ірині подарував її рідний брат, який став донором нирки.

Шлях до відновлення

Дніпрянка Ірина Губенко, якій життя врятував молодший брат, зараз проходить реабілітацію після пересадки нирки. Операцію провели наприкінці вересня у Центрі трансплантології Львова. Донором став її брат – 28-річний Микита Лакаєв.

Зараз Ірина відновлюється у санаторії Сваляви і щотижня їздить до Львова, щоб здавати аналізи. Це потрібно для контролю приживлення пересадженої нирки.

«Зранку спілкувалися з трансплантологами, бо тиск для нирок дуже поганий. Є набряки, приймаємо багато ліків, щоб не було відторгнення. Але ми сподіваємося, що з кожним днем Ірині буде краще. Вона сильна у мене», – розповіла мама Ірини, Валентина Губенко.

Життя, подароване братом

Ірині – 39 років. З дитинства жінка має цукровий діабет. У 24 роки вона повністю втратила зір, а торік лікарі повідомили, що її нирки працюють лише на 10 %. Через кілька місяців органи могли б зовсім перестати функціонувати.

«Я навіть не думав. Це моя сестра – найрідніша людина. Я не міг дозволити собі її втратити», – каже Микита.

Родина звернулася до Центру трансплантології у Львові. Там підтвердили, що брат ідеально підходить як донор. 23 вересня лікарі провели родинну трансплантацію. Забір органу виконали лапароскопічним методом – через кілька маленьких проколів. Усе це пройшло безкоштовно для родини.

Вже через три дні організм Ірини повністю запрацював, а аналізи покращилися. Тепер саме 23 вересня Ірина називає своїм другим днем народження. Що ж до того, скільки може тривати процес відновлення, Ірина розповідає:

«Шви треба знімати через три-чотири тижні, катетери – через місяць. Піднімати вагу можна буде не раніше ніж через три місяці. Відновлення потребує часу, тому точно не можу сказати, скільки його знадобиться. Але я вже в процесі», – ділиться вона.

Випробування для обох

Реабілітацію проходить і Микита – тепер одна нирка має працювати за дві. Медики радять йому берегти себе, вести здоровий спосіб життя й уникати перевтоми.

«Нам пояснили, що його нирка має трохи збільшитися, щоб повноцінно виконувати функцію. Зараз він відчуває певний дискомфорт, але тримається і не здається», – розповідає Ірина.

Родинна справа – спорт

Родина відома у спортивному світі. Мама Валентина керує єдиним в Україні театром льодових мініатюр «Кристал». Микита з чотирьох років на ковзанах, займався хокеєм і став чемпіоном світу у складі юніорської збірної.

Ірина також із трьох років займалася фігурним катанням і вже у 16 стала тренеркою. Згодом переїхала до Харкова, де тренувала дітей. Та все в одну мить обірвалося – травма, почався процес втрати зору. Ірина повернулася до Дніпра.

«Почав дуже швидко падати зір. Пропрацювала із мамою десь 3-4 роки. А потім, на жаль, втратила зір повністю. Пройшла близько 14 операцій, втім усе марно. Після останньої спитала у лікарів, коли вже зможу займатися спортом. Коли сказали, що можна, проте без ентузіазму, почала вмовляти маму. Врешті знову стала потрохи тренувати», – ділиться Ірина.

Життя без сценарію

Як розповідає Валентина Губенко, незважаючи на випробування, що постають перед Іриною, вона завжди життєрадісна та посміхається. За такий вчинок брата постійно дякує йому і ніжно називає «мій янгол». От тільки на майбутнє планів, каже Ірина, вже не будує:

«Коли тобі 23 роки, молода, енергійна, і ось одного дня прокидаєшся і нічого не бачиш. У мені одразу все зруйнувалося. Тепер я нічого не загадую. Живу так, як живу. Я дуже люблю пізнавати щось нове. Раніше, наприклад, боялася коней, бо колись у парку мене вкусив кінь. У цьому році наважилася проїхатися і взяла урок. Тепер хочу навчитися їздити навіть галопом. Поряд із домом вже знайшла іподром».

Маленькі радощі великої волі

А ще Ірина обожнює кухню – пече хліб, тістечка, пиріжки, які часто відправляє військовим. Любить шити, вишивати. Мама Валентина зазначає – вона вміє все. Обмеження зору для Ірини не є перешкодою щоб займатися улюбленими справами. І додає – долати складності її навчив спорт, а от любов до життя робить її сильнішою за будь-які випробування.