У Дніпрі презентували подкаст про пороги, які символічні для нашого регіону

Без порогів не існувало б і Запорізьких козаків – така думка існує серед дослідників історії нашого краю. Для воїнів пороги були природною фортецею. 

Пороги на Дніпрі – це унікальне природне явище, про яке можна багато прочитати не лише в підручниках з історії, а й в художніх творах. Або почути в легендах та казках. Про пороги писав Тарас Шевченко, з лоцманами говорив Дмитро Яворницький. Нині ці «захисники» приховані під водою і лише частину кам’яних перепон можна побачити біля острову Хортиця. 

Громадська організація «ДніпроАртРезиденція» випустила серію подкастів, де розповідає про історію і таємниці Дніпровських порогів. Серед гостей студії – науковці, культурологи, письменники, журналісти. Ми переслухали випуски та готові поділитись цікавими уривками. 

Пороги Дніпровщини

Дніпровські пороги – це одні з найдавніших гірських порід на Землі, говорить історик Олег Власов. Їм майже 3 мільярди років.

«Це виходи, так званого українського кристалічного щита. Він перетинає всю нашу країну від Волині і аж до Приазов’я. Дніпро потік по одному з розломів, який поділив цей щит на блоки, майже 2 мільйони років тому», – зазначив науковець.

Зараз серед дослідників прийнято вважати, що Дніпровських порогів дев’ять: Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситець, Вовнизький, Будилівський, Лишній та Вільний. Усі вони розташовані у нашій області. 

Але в часи козацтва порогів нараховувалося більше і кожен мав свою назву, обумовлену тими, чи іншими особливостями. Наприклад, на Неяситі водилося багато пеліканів, а на Розбійнику часто розбивалися дерев’яні човни.

Провідники порогами Дніпра

Пересуватися Дніпром, оминаючи всі ці пороги, могли лоцмани – провідники. Без мапи вони знали точні розташування каменів і могли проходити їх, немов лабіринт, зберігаючи човни від ударів. Орієнтиром були, так звані, «примітні камені».

«Існував такий камінь, який називався «Чортів дядько». Він був недалеко від Вовнизького порогу. Якщо лоцман проходив через нього і не зачепився, то його називали просто «Дядько». Коли молодий лоцман складав іспит, то мав по пам’яті розповісти, як він обходитиме усі камені і назвати їх по черзі», – розповідає Олег Власов.

Наприкінці XVIII століття праця лоцманів стала ще більш актуальною, оскільки після знищення Запорізької Січі почали будувати нові прибережні міста і виникла необхідність сплавляти водою ліс та різні товари. Столицею лоцманів було село Лоцманська Кам’янка (нині це частина житломасиву Перемога).  

«На жаль, історія Лоц-Кам’янки не написана. Є лише згадки останнього з лоцманів Григорія Омельченка, але цього замало. Перший ніж в історію лоцманів встромила революція, громадянська війна, яка паралізувала рух. В 1920-х роках лоцманство відродилося, але у дуже блідому вигляді і було потрібно лише для перевезення туристів, коли пороги ще були на виду», – розповідає Микола Чабан.

Куди поділись пороги та що ми втратили разом з ними?

Кам’яні пороги для гірських річок – нормальне явище, тоді як для водойм, що протікають на рівнинах – унікальне, зазначають екологи. Втім, ця унікальність опинилась під товщею води…  У 1927 році почалося будівництво Дніпровської ГЕС, через яку кам’яні пороги були затоплені.

Будівництво гідротехнічних споруд на Дніпрі спричинило затоплення величезних територій Великого Лугу. Це призвело до зникнення природної заплави, яка відігравала значну екологічну роль: регулювала рівень води, була домом для численних видів флори та фауни й забезпечувала природний баланс у регіоні. Разом із цим затоплення знищило села та землі з історичною і культурною цінністю, позбавивши край унікальних ресурсів і живої пам’яті.

«Україна дуже багато пожертвувала затопленням своїх земель, своїх сіл. Ми знаємо, що в літературі, в історії тема порогів, їхнє затоплення і взагалі їх вивчення була табуйована. Пороги були чимось, що комусь перешкоджало, тому їх успішно затопили. Але насправді цим ми позбавили регіон багатьох природних і культурних ресурсів», – говорить ведуча подкасту Світлана Кульбашна. 

Річка втратила свою первісну чистоту. Якість води значно погіршилася: замість прозорих течій вона набувала болотяно-зеленого кольору. Це наслідок застою води у водосховищах, де активно розвиваються ціанобактерії. Відсутність швидкої течії і природного самоочищення річки перетворює її на стоячу водойму. Через зміну середовища зникли природні умови для життя багатьох видів риби. Особливо постраждали великі осетрові, такі як білуга, які колись водилися у Дніпрі. 

Окремим болючим ударом стало зникнення символічних рис Дніпра. Колись він вражав мовчазним ревом і могутністю порогів, що надихали письменників, митців і звичайних мешканців. Цей природний образ, що був культурною пам’яттю краю, стертий. 

До речі, у подкасті йдеться, що на сьогодні серед екологів існує думка, що можливо варто поступово знижувати рівень Дніпра, аби повернути пороги до їхнього природного стану. Після підриву Каховської ГЕС рівень води біля Хортиці впав і частину порогів стало дуже добре видно.Втім, через бойові дії це питання відкладене в довгий ящик.

Дніпровські пороги в мистецтві  

Своє відображення Дніпровські пороги знайшли в літературі, на полотнах художників та в міфах.Поріг, символізуючи сакральне місце та портал, отримав своє відображення у різних творах. Зокрема, у казках, говорить літературознавиця Ольга Шаф. 

«У Івана Нечуй-Левицького є казка «Запорожці», де за сюжетом лоцман веде своє судно через пороги і хоче пройти поріг «Ненаситець», бо тоді зможе одружитися на дівчині, в яку був закоханий. Але він не проходить цей поріг і разом з друзями потрапляє в потойбічний світ, бо там під порогами і є та справжня козацька Україна, там вона збереглася», – розповідає фахівчиня.

Про пороги в своїх віршах писав і Тарас Шевченко, який мандрував Катеринославщиною і потім вписав кам’яні перепони до свого «Заповіту». Дослідники вважають, що Кобзар писав про той самий поріг Ненаситець, об який розбилося чимало човнів.

У літературі ХХ століття, коли відбувалася індустріалізація та технічний прогрес, пороги почали описувати як перешкоду, символ чогось старого.

«У Еллана-Блакитного є вірш, де звучать фрази: «Карпатські гори підірвати, затопити пороги». Тобто, там говориться про побудову індустріальної України, де пороги – це перешкода. І жодного пієтету не було, не було розуміння цінності», – говорить Ольга Шаф.

Серед художників Дніпровські пороги вважалися символом сили та енергії, спротиву, адже впродовж історії пороги знищували, підривали та топили. Слово «поріг» має велике тлумачення і в українській міфології. Біля одних порогів «чорти закручували воду і топили кораблі», біля інших за легендами ночували жінки, які хотіли вийти заміж за лоцманів і у такий спосіб доводили свою сміливість.

«Кожен поріг займав певний простір в уявленні наших пращурів. Вони не мали тих сучасних уявлень, які є сьогодні у нас, вони не розуміли тих геологічних, природних процесів, але вони бачили цей простір, він їх вражав своїм рельєфом і пращури домислювали, фантазували про нього, створюючи міфи», – зазначає вчений-фольклорист Віталій Бабенко.

Дніпровські пороги навіть порівнювали зі Стіксом – річкою, що протікає у підземному царстві в давньогрецькій міфології.

«Як поріг в хаті, так і Дніпровські пороги розділяли річку Дніпро на Борисфен та Славутич. Відтинок Дніпра на порогах у міфології порівнювався зі Стіксом – з річкою, яка існувала між світами, адже відділяв людей, які були вільні і жили за порогами та іншими. Пройти ці пороги було під силу не кожному. І як зі Стіксом, тут теж були свої перевізники, які долали перепони», – говорить письменник Олег Гавриш.

І сьогодні, під час війни пороги мають таке саме символічне значення, як в часи Козаччини.

«Ми вже занесли ногу над порогом, щоб переступити з хати, в якій нас замкнули у світ вільних людей», – говорить письменник, який нині несе службу в лавах ЗСУ.

У цьому тексті – лише уривки з подкасту «На порозі». Дізнатися більше про символічні для нашого регіону камʼяні перепони можна за цим посиланням. Або нижче – залишаємо посилання на кожен подкаст.