Що таке Театр соціальних змін у Дніпрі та як він лікує рубці між нами

Авторка тексту – Сюзанна Сндоян.

Уявіть собі театр, де ви можете зупинити виставу посередині дії, піднятися з крісла і сказати: «Стоп! Я би вчинив інакше». Де фінал залежить не від сценарію, а від того, що думають люди в залі. Де глядачі стають повноправними учасниками драми, яка розгортається на сцені. Це не фантазія – це форум-театр. Такий працює в Дніпрі завдяки ініціативі громадської організації «МАРТІН-клуб».

У цьому матеріалі ми розповідаємо, як Театр соціальних змін впливає на своїх глядачів та чому це важливо.

Революція в глядацькому залі

У звичайному театрі ми приходимо за готовою історією. Садимось у темному залі, дивимося на освітлену сцену і чекаємо, коли актори розкажуть нам від початку до кінця про чиєсь життя, чиюсь біду чи радість. Ми плачемо, сміємось, хвилюємось – але завжди залишаємось спостерігачами. Але форум-театр дає нам можливість стати учасником сцени. 

«Форум-театр – це спосіб розвʼязання конфліктів та кризових питань, спосіб діалогу між людьми», – пояснює Аліна Бережна, керівниця дніпровського Театру соціальних змін. «Він відрізняється від звичайного театру тим, що в звичайній виставі є початок, розвиток, кульмінація і розв’язка. У форум-театрі є зав’язка, розвиток, кульмінація, але ніколи немає розв’язки. Її ми шукаємо разом з глядачами».

Метод форум-театру винайшов бразильський режисер Августо Боаль у 1960-х роках. Він назвав свою систему «Театром пригноблених» і розглядав її як інструмент соціальних змін. Боаль вважав, що театр не повинен бути привілеєм еліти – він має належати народу і служити засобом боротьби з несправедливістю.

В українській версії цієї методики глядачі стають «акторами». У кожної людини в залі є можливість сказати своє слово і запропонувати розвʼязання конфлікту. Але важлива умова: форум-театр завжди розглядає тільки конфліктні ситуації, де присутнє пригноблення. І не просто окремий випадок, а проблема, що торкається цілих груп людей.

Як народжувався дніпровський експеримент

Історія появи Театру соціальних змін у Дніпрі – це поєднання випадковості та закономірності. Аліна Бережна розповідає, що ідея була «дуже спонтанною, але водночас дуже вчасною».

Корені проєкту сягають значно глибше. Вікторія Федотова, голова громадської організації «МАРТІН-клуб», була однією з перших українок, які поїхала вчитися до самого Августо Боаля в Бразилію. Вона привезла в Україну Театр пригноблених ще в 1990-х роках. Але організація тоді базувалась у Макіївці, і з початком війни довелось переїжджати.

«В якийсь момент мені Віка (Вікторія Федотова – Прим. Ред.) написала, чи хочу я спробувати позайматися цим театром. Рішення було зумовлене реальністю. У Дніпрі є дуже багато проблем, які не розвʼязуються, через естетику театру хотілося привернути до цього увагу», – розповідає Аліна Бережна.

Ключовою стала підтримка німецьких партнерів через програму Громадянської служби миру (CPS). 

«Наші дорогі німці спитали: «Що вам треба? Що ви хочете?». І ми вирішили, що це повинен бути театр», – згадує керівниця проєкту. Німецька сторона зацікавилась ідеєю, бо форум-театр відповідає філософії їхньої програми: «Вони (німці – Прим. Ред.) направлені на те, щоб допомагати людям та оцінювати довготривалий вплив. А форум-театр – це саме про довготривалий вплив».

У чому сенс такого театру? 

Форум-театр не просто розважає чи інформує – він тренує. Керівниця проєкту називає його репетицією реальності. Глядачі мають можливість вийти на сцену і сказати щось агресору, протистояти йому. Це шанс виростити в собі життєву й емоційну стійкість, щоб наступного разу – в реальному житті – вже зуміти відреагувати. 

Однією з ключових особливостей форум-театру є так звана «естетика пригноблення». «Це не тому, що ми захоплюємося тим, як когось пригнобили. Ми показуємо пригноблення через візуальні речі, через музику або щось, що здавалося б є чимось хорошим. Але коли ти занурюєшся думками в тему, починаєш розуміти: нічого хорошого в цих сценах немає…», – говорить Аліна.

Не всі глядачі відразу сприймають такий підхід позитивно. Були випадки, коли команді дорікали на те, що їм показують лише погане. «Покажіть нам щось хороше!». Однієї з несподіванок для команди театру стала реакція глядачів на персонажів-пригноблювачів. Іноді вони симпатизують кривднику. 

Аліна Бережна пояснює: «У нас є перформер – людина, що грає пригноблювача. Він стає настільки харизматичним, що глядачі починають дуже сильно на нього реагувати, навіть якщо він робить відверто погані речі. Людям складно усвідомити, що насильство й пригноблення можуть бути загорнуті в настільки привабливу оболонку, що здаються нормою».

Від історії переселенців до глобальних викликів

Спочатку театр планував зосередитись на одній конкретній проблемі: «Ми взагалі брали за основу тему прийняття людей зі статусом ВПО в громаді… Люди, що переїхали, збираються групами, люди, що жили тут, збираються групами. Між ними немає нічого спільного. Інтеграція проходить дуже погано».

Але коли почали працювати над цим, зрозуміли, що хочеться розкрити більше проблем. Так театр почав торкатися тем, які турбують не лише переселенців, а й усіх мешканців міста: абʼюзивних стосунків, насильства над жінками, проблем у освітній сфері, дискримінації у різних її проявах.

На сьогодні у репертуарі Театру соціальних змін є шість сцен, кожна з яких розкриває окрему соціальну проблему. 

Житлова дискримінація. Це перша сцена, присвячена проблемі оренди житла для людей зі статусом ВПО. «Це про упередження, нетерпимість і про те, як люди мають стереотипне мислення… Проблема існує, але всі роблять вигляд, що ні», – розповідає Аліна.

Харасмент на робочому місці. Друга сцена розглядає проблему сексуальних домагань на роботі. Але це не відвертий харасмент, а кетколінг і будь-які неприйнятні компліменти.

Транспортні конфлікти. Третя сцена присвячена темі соціальних пільг у громадському транспорті: «Про водіїв, які забивають на те, що є пільги і проводять себе так, ніби вони володарі цього світу…».

Насильство в освітній сфері. Четверта сцена побудована на новині з Рівного: учениця користувалася телефоном на уроці, вчитель забрав його, дівчина вколола педагога циркулем, після чого той схопив її за горло. Аліна пояснює важливість цієї теми: «Ми показуємо цю сцену поліцейським і освітянам, щоб вони могли разом з нами спробувати подумати: а що б ми могли зробити, щоб не було цієї агресії?».

Цикл домашнього насильства. П’ята сцена розкриває механізм абʼюзивних стосунків. Вона має особливу аудиторію: сцена була створена для жінок, які вже постраждали від гендерно-зумовленого насильства або є в зоні ризику. Аліна підкреслює терапевтичний ефект такого театру: «З циклу насильства дуже важко вийти, але коли ти дивишся на це предметно, бачиш, що відбувається. Тоді маєш набагато більше сили для того, щоб піти».

Російська музика у публічному просторі. Шоста сцена ще на етапі створення, але присвячена актуальній для Дніпра проблемі – прослуховуванню російської музики на вулиці. Аліна наголошує на складності цього питання: «Дуже часто люди агресивно реагують, коли їм зауважують. Питання: де закінчується чийсь особистий простір і починається суспільний простір?».

Театральна мережа по всій країні

Дніпровський Театр соціальних змін не один такий на всю Україну. У багатьох містах є форум-театри. 

«У Києві працює громадська організація «Театр Змін», яка об’єднує театри пригноблених по всій країні. Є практики у Запоріжжі, Луцьку, Львові, Житомирі… Може вони не дуже популярні, але в кожному центральному місті точно є практики форум-театру», – розповідає Аліна. 

Дніпровський театр активно працює по всій області. Анонси вистав та локації можна шукати на сторінці громадської організації. 

«В Україні завдяки форум-театру ми піднімаємо самосвідомість – розуміння себе як громадянина цієї країни. Усвідомлення: ти маєш вплив на все, що відбувається. Це нагадування людям про їхню здатність впливати на зміни… Попереду дуже багато роботи, і вона буде складною. Щоб ці рани (конфлікти та проблеми – Прим. Ред.) не перетворились на рубці між нами. Щоб об’єднати суспільство, а не роз’єднати його…».