Розсіяні по світу. Репресовані. Частково – забуті. Митці, які формують літературну спадщину Дніпра

На обкладинці – Будинок книги. Джерело: dnipro.libr.dp.ua.

У Дніпрі активно оновлюють міський простір, триває дерусифікація й переосмислення локальної історії. На цьому тлі дедалі частіше лунає запит громади: кого з письменників, повʼязаних із містом, варто було б вшанувати? І саме тут постає проблема: у місті досі бракує пам’ятників місцевим авторкам і авторам – тим, хто формував літературну історію регіону, країни та світу. 

Раніше ми вже питали дніпрян, чиї імена вони хотіли б бачити увічненими – у скульптурі, меморіальних дошках чи просторових артоб’єктах. Ці пропозиції передали літературним фахівцям, аби разом зрозуміти, кого місто готове вшанувати та чому. Це наш текст у межах проєкту «Голос Придніпровʼя», ініціаторкою якого є дослідниця Дніпра Аліса Хаустова.

Голос української еміграції – Галя Мазуренко

Галина Мазуренко народилася на початку ХХ століття. У Катеринославі прожила кілька підліткових років – навчалася, робила перші кроки у літературі й мистецтві. Тут формувала власний творчий ґрунт, який повністю розкрила вже в еміграції – у Чехії та Лондоні.

Фахівці відзначають подвійність зв’язку Галі Мазуренко з містом: біографічний відрізок був коротким, проте пам’ять про Катеринослав поетеса зберігала десятиліттями, присвячувала місту твори та листувалася з місцевими діячами:

«Мисткиня зберегла українське серце, видавала українські вірші. І перша її збірка в Лондоні була «Попри пороги». Це нам дуже близьке… Спадщина її передана в Україну, хоча вона (Галина – Прим. Авт.) розпоряджалася, щоб третина потрапила до Січеслава, на жаль, збірка осіла в Києві», – розповідає краєзнавець Микола Чабан.

У 2015 році ім’я Галини Мазуренко повернули у міський простір через перейменовану вулицю Манкевича.

Один з фундаторів літературного Катеринославу – Іван Манжура

Поет і фольклорист Іван Манжура оселився в Катеринославі у 1880-х і прожив тут останнє десятиліття життя. У цей час він створив більшу частину поетичної спадщини, працював у статистичному комітеті та багато їздив селами Придніпров’я, де записував легенди й пісні.

Експерти одностайні: Манжура – постать, яка заслуговує на гідне увічнення. Член НСПУ (Національна спілка письменників України – Прим. Авт.) Фідель Сухоніс наголошує – Іван один з тих, хто формував українську ідентичність у регіоні. Цю думку у розмові також підтверджує краєзнавець Микола Чабан. Він називає Івана Манжуру одним із фундаторів місцевої літератури, поруч з Андріаном Кащенком: 

«Радянська влада на 15 років прибрала пам’ятник з місця, бо боялися, що до нього збіжаться націоналісти. До перебудови його не було на могилі. Це була, звичайно, наруга пам’яті Івана Івановича Манжури», – говорить краєзнавець Микола Чабан. 

Його ім’ям тепер названа обласна дитяча бібліотека. 

Голос спротиву Придніпров’я – поет і дисидент Іван Сокульський

Народився на Синельниківщині, навчався на філфаці Дніпровського університету, працював у місцевому культурному середовищі. Став одним із авторів «Листа творчої молоді Дніпропетровська» – протесту проти русифікації, на захист «Собору» Олеся Гончара. У 1969 році Іван був засуджений за «антирадянську агітацію», пройшов вʼязниці й табори, але власну позицію не змінив.

Микола Чабан називає Івана Сокульського «талановитим оспівувачем порогів» і порівнює трагічну долю поета із Василем Стусом. Старша наукова співробітниця музею «Літературне Придніпров’я» Анастасія Теплякова підкреслює вагомість архівної спадщини Сокульського. Фахівчиня називає його прикладом людини, для якої життя стало боротьбою за принципи. 

У свою чергу, Фідель Сухоніс вважає постать Сокульського більше політичною, ніж літературною, але такою, що безумовно заслуговує на вшанування. Ім’ям Івана Сокульського у Дніпрі названа вулиця в Амур-Нижньодніпровському районі (Колишня Стахановців – Прим. Авт.). 

Міфічна уродженка Катеринослава – Олена Блаватська

Письменниця, мандрівниця, філософиня, дослідниця релігій. Співзасновниця Теософського товариства, ідеї якого вплинули на розвиток модерної езотерики у світі. Біографічно пов’язана з містом – тут народилася й провела ранні роки. У місті є музей її імені, що розташований на вулиці Князя Ярослава Мудрого.

Фідель Сухоніс ставиться до спадщини Блаватської критично, наголошуючи, що вона більше відома в окультному контексті, ніж у межах української культури:

«Тому я б взагалі не зараховував її до діячів української культури. Вона більш відома завдяки окультним речам. Однак, не думаю, що Олену Блаватську зарахувати до діячів української культури», – говорить член Національної Спілки письменників України Фідель Сухоніс. 

Мовознавець, який зберіг Січеславську говірку, – Василь Чапленко 

Як бачимо, серед дніпровських письменників є дисиденти, емігранти та навіть діячі езотерики. Але є й ті, хто пов’язаний із містом передусім мовою, яка формувала локальну ідентичність.

Василь Чапленко народився 1900 року, навчався в учительській семінарії, викладав у селах Придніпров’я, активно працював у літературному житті 1920-х. Через переслідування емігрував до Німеччини, а потім до США, де продовжував працювати мовознавцем. 

У Дніпрі памʼять Василя Чапленка увічнена у назві вулиці в Амур-Нижньодніпровському районі. Художні та мемуарні тексти Чапленка містять цінні описи Катеринославщини, подій української революції та культури регіону: 

«Його величезна заслуга у тому, що він увічнив у своїх творах нашу Січеславську говірку. Мову, яку ми втратили. Я завжди наводжу одну ілюстрацію: прабабуся на вокзалі загубила доньку і шукала вона її по-українськи. Питала: чи ви не бачили дівчинку, поведучку, ластовяничку? Оця пестлива форма, оці слова – це все втрачене наше мовне багатство. Його увічнив Василь Кирилович Чапленко», – додає краєзнавець Микола Чабан. 

Співзасновниця першої української книгарні Катеринослава – Марія Лисиченко

На початку ХХ століття разом із чоловіком Марія Лисиченко відкрила книгарню на Поліцейській, 36 (нині це вулиця Шевченка – Прим. Авт.). Це був центр локальної культурної спільноти. Лисиченко перекладала іноземні твори, долучалася до українського руху. Нині її ім’ям названа одна з вулиць Дніпра.

Краєзнавець Микола Чабан називає Лисиченко однією з важливих постатей місцевої «Просвіти» та підкреслює її роль у розвитку української культурної спадщини міста. 

Творець української інтелектуальної традиції – Петро Єфремов 

Петро Єфремов переїхав до Катеринослава у 1916 році, викладав у місцевих гімназіях і технікумах, став одним із тих, хто формував інтелектуальне середовище міста. Заснував місячник «Січ», де вперше заявили про себе Валер’ян Підмогильний та Григорій Поліщук, активно досліджував українську літературу, перекладав, створював умови для розвитку молодих авторів:

«Це постать, яка відома на рівні Чапленка. Про нього треба пам’ятати», – підкреслює член НСПУ Фідель Сухоніс.

У 1929 році Петра Єфремова заарештували у справі Спілки визволення України. «Достойна людина, жертва сталінського терору, вихователь цілої плеяди науковців. Його заарештували, щоб врятувати молодь від переслідувань, він взяв провину на себе. Разом із іншими українськими інтелігентами репресували за патріотизм», – додає краєзнавець Микола Чабан. 

Від 1989 року ім’я Петра Єфремова реабілітували – нині постать письменника знову повертають у контекст української культури та історії Дніпра.

«Петро Єфремов був провідником молодих письменників, серед них – Валер’ян Підмогильний. Його викладацька діяльність під ідеологічним тиском була надзвичайно складною, але залишила слід у літературі та освіті», – говорить старша наукова співробітниця музею «Літературне Придніпров’я» Анастасія Теплякова. 

Думка фахівців: кого ще слід згадати

Окрім імен, запропонованих дніпрянами, експерти називають свої, які вважають гідними вшанування: 

Валентин Чемерис – письменник, гуморист, редактор і громадський діяч. За словами літературознавця Фіделя Сухоніса, одна з помітних постатей свого покоління:

«Він заслуговує на увагу і пошану. Більшу частину життя залишавя у Дніпрі, працював, був редактором видавництва, гумористом… Також Валентин Чемерис очолював в 90-х роках обласну організацію національної спілки письменників», – говорить Фідель Сухоніс.

Цікавий факт, що більшу частину життя Чемерис мешкав на Перемозі. І саме там, на думку фахівців, могла б з’явитися меморіальна відзнака.

Краєзнавець Микола Чабан до нашого списку додає ім’я Михайла Могилянського. Письменника та громадського діяча початку ХХ століття. Говорить – він один з тих, хто приклав руку до формування культурного середовища міста.

Також експерт згадує прозаїка Миколу Мінька. З дружиною Оленою Шпотою вони були літературним подружжям. Творили разом та разом зазнали репресій. Мінько – автор повісті «Манівцями», яка присвячена періоду громадянської війни, українській інтелігенції на роздоріжжі:

«Події відбуваються в основному в Мануйлівці, на лівому березі Дніпра, де у нас нині розташований Мануйлівський проспект. Подружжя там і жило, біля вулиці Радистів, паралельно Мануйлівському проспекту», – розповідає краєзнавець Микола Чабан.

Згадки також заслуговує Михайло Пронченко – поет трагічної долі, народжений на Криворіжжі, але тісно пов’язаний з Катеринославом. Листувався з Дмитром Яворницьким, працював на будівництві Мерефо-Херсонської залізниці. Видав дві збірки. Розстріляний нацистами. 

Фахівці називають Михайла Пронченка «криворізьким Сосюрою» й вважають, що Дніпро має знайти спосіб його також вшанувати.

Письменники, які асоціюються з Дніпром

У літературній історії Дніпра є імена, щодо яких не виникає дискусій. Усі фахівці, з якими ми говорили, одностайно підтвердили: це фундаментальні постаті української культури, чия присутність у міському просторі – закономірність. 

Валер’ян Підмогильний, уродженець Катеринослава, один із ключових прозаїків «Розстріляного Відродження». Автор «Міста» – роману, який відкрив українській літературі модернізм. У Дніпрі його ім’я увічнене меморіальною дошкою та сучасними ініціативами зі збереження спадщини.

Ще одна багатогранна й масштабна постать – Віктор Петров (псевдоніми В. Домонтович, Віктор Бер, Віктор Петренко – Прим. Авт.). Письменник, філософ, культуролог. Хоча більшу частину життя працював поза Дніпром, усі експерти назвали його серед тих, чия велич очевидна та беззаперечна.

А завершує наш список Олесь Гончар. Класик української літератури, автор «Прапороносців», «Собору» та інших ключових творів ХХ століття. Навчався у Дніпрі, саме тут формувався його світогляд. У місті ім’ям Олеся Гончара  названі вулиця й університет, а значення автора для міста та України визнають усі наші співрозмовники.