Юрій працював начальником цеху у Камʼянському. Після повномасштабного вторгнення вирішив: піде на фронт, попри інвалідність. На роботі відпустили працівника.
Від побратимів Юрій отримав позивний Батя.
«Сержант глянув на мене й каже: ти “Батя”. Я сміюсь – та “Батя” ж це генерал чи полковник! А він: ти сам усе зрозумієш. І вже зранку всі так називали – ніби завжди було», – переповідають слова Юрія на сторінці 128 ТрО «Дике Поле».
Юрій прийшов до 128 бригади солдатом. Служив у розвідці, потім став мінометником, пройшов усі типи озброєння – і довів у боях, що здатен більше. Сьогодні він – командир батареї, яка працює не лише з мінометами, а й з гарматами.
«Коли йшов на війну, думав – на кілька місяців. А вже четвертий рік пішов. Але додому не можна. Бо якщо ми віддамо цю землю — іншої у нас не буде».
Його артилеристів згадують з повагою: де відпрацювала батарея Баті – там окупантів не лишається.
Юрій каже, що сам дивується: як люди, які ще вчора бачили зброю лише в кіно, стали вправними воїнами.
«Може, сама земля допомагає – щоб її було кому захистити», – каже він.