«Сергіївна» з дніпровської 25-ї бригади: історія бойової медикині, яка рятує життя на війні

У 25-й окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді служить медична сестра Альона, яку всі називають Сергіївною. Вона прийшла до війська 25 лютого 2022 року, маючи майже 30 років медичного досвіду.

Як повідомляють на сторінці бригади, Сергіївна старша за більшість бійців, яких лікує, і не приховує цього. Навпаки, розповідають, її вік і досвід тут радше перевага.

«Альона – не кожен може собі дозволити. А Сергіївна – можуть усі», – каже військова медикиня.

Жінка не вагалася з рішенням і прийшла до РТЦК одразу після початку повномасштабного вторгнення. Допомагала бійцям, які поверталися зі шпиталів, а згодом почала працювати безпосередньо в умовах бойових дій – без світла, під обстрілами, під час евакуацій і в польових умовах.

Вона надавала допомогу пораненим бійцям із різних підрозділів. Згодом до неї підходили на вулиці й казали: «Ви мене ще в Авдіївці лікували». Вона не завжди впізнавала людей. Але її пам’ятали.

«Я надаю допомогу», – говорить спокійно, ніби про щось буденне.

Під час однієї з евакуацій обстріл накрив і їхній екіпаж. Хлопці прикривали її собою. Вона запам’ятала не вибухи, а це мовчазне «ти не одна».

Сергіївна не рахує врятованих життів і не вважає це подвигом. Каже, що просто виконує свою роботу. Один випадок згадує особливо. Боєць, якого привезли, був у тяжкому стані. Осколкове поранення в живіт. Вона одразу зрозуміла, що пошкоджені внутрішні органи. Не дозволила відкривати рану, не давала заснути, весь шлях говорила з ним – про родину, про дітей, про життя. Лікарі в шпиталі запитали: «Як ви його довезли?» – чотири з половиною метри пошкодженого кишківника. Він вижив. Вона переконана: голос може втримати людину. Слова іноді важать не менше за ліки.

«Я для них як мама. Можу пожаліти, можу й насварити» – каже Сергіївна. Нагадую поїсти, попити, вдягтися тепліше. Хтось має бути поруч, коли їм особливо важко.

Окрім медичної допомоги, вона веде медичні справи бійців, підтримує зв’язок зі шпиталями, допомагає з лікуванням та реабілітацією. «Мої – це мої». Навіть якщо вони вже в інших підрозділах.

Вдома на медикиню чекають діти – син і донька. Попри війну, жінка намагається зберегти для родини відчуття нормального життя.

Сергіївна зізнається, що війна змінила її, але вона не бачить себе у цивільній медицині. Її місце – поруч із військовими, за яких вона відповідає не лише як медик, а й як людина.

Нагадаємо, раніше ми писали, від тату майстра – до операторки БПЛА: у 25-й бригаді служить 19-річна Ліза з позивним «Fasta». Крім того, з Канади на фронт: іноземка Бріттні Шкі-гіізіс захищає Україну у лавах 25-ї бригади.