Історія реабілітації Песа: жителька Дніпра забрала за кордон херсонського песика з інвалідністю

Цю історію для «Міста і річки» розповідає дніпрянка Катерина Колесникова. Вона стала свідкинею того, як її подруга Інна перевезла до Німеччини собаку з Херсона, який отримав інвалідність через війну. Пес не просто пережив обстріли – він втратив довіру до людей і боявся міського життя. Історія їхнього знайомства та побудови стосунків – про терпіння, відданість та важливість відповідального вибору. Читайте про Песа – і про те, як тварини та люди можуть врятувати одне одного.

Передмова

«Іноді одна добра історія підсвічує те, що ми звикли не помічати. Мене дуже зворушило, як моя подруга з Німеччини дала дім собаці з Херсона. Собака мав інвалідність внаслідок обстрілів. Відповідальність і тепло подруги – гарна точка відліку для ширшої розмови про тварин і людей, про байдужість і вибір, який ми робимо. І за цією історією будуть інші – не завжди світлі, але необхідні, щоб побачити картину повністю.

Очікування знайомства із Песом

У невеличкому містечку недалеко від Мюнхена стежкою повз ліс йдуть двоє – пес на прізвизько Пес і його господарка Інна. Пес Пес радісно ганяє навколо, але якщо придивитися стає зрозуміло: собака кульгає. Коли пересувається, тварина не стає на одну з лап. Але собаку це наче і не бентежить, із задоволенням він носиться між кущами по траві на околиці лісу.

Перед виходом на асфальтовану дорогу Інна зве свого чотирилапого друга та одягає йому на неопорну лапу ортез – це такий девайс схожий на каркас, який запобігає пошкодженню лапи. Раніше їм вже доводилось загоювати рану, коли був без ортезу.

Вони посміхаються і йдуть нам на зустріч. З Інною ми дружимо зі студентських часів, нас об’єднав біофак ДНУ імені Олеся Гончара. Тож ми знайомі вже більше ніж пів життя, а сьогоднішня зустріч є особливо важливою – знайомлюся з новим членом її родини – Песом.

Спільне життя Інни та Песа 

Подруга живе на першому поверсі триповерхового будинку та має свою невеличку огороджену терасу. Тут вона вирощує декілька кущів троянд, томатів та пряних трав. Є місце і нам присісти, і Песу прилягти. Раніше Інна жила у самому Мюнхені, але через тварину довелось шукати нове житло. Так обрали оселю у пригороді міста, щоб собака мав окремий вихід на вулицю 

Інна переїхала до Німеччини задовго до повномасштабного вторгнення. Вперше з 24 лютого 2022 року вона приїхала в Україну торік, щоб забрати Песа із притулку. Подруга розповідає, що їхати в Україну було страшно. Київ, де жив на той момент Пес, та рідний Дніпро, з рідними та друзями – регулярно перебували під ракетними та шахедними обстрілами. 

Історія Песа

Інна побачила допис про собаку із інвалідністю з Херсону у фейсбуці. У тій же групі було багато оголошень з собаками та котам. Ці тварини пройшли через евакуації з різних населених пунктів вздовж лінії фронту. Інна згадує, як поверталася до допису про Песа раз за разом. 

«Це велика відповідальність мати не просто тварину, яка хто-зна які жахи пережила, а ще й з пошкодженою лапою, яка навряд чи відновиться. Я розуміла, що моє життя вже не буде таким, але ще не усвідомлювала наскільки. Але наважилася – написала волонтерці. Потім чекала, коли собака буде вакцинований та готовий їхати за кордон», – ділиться подруга.

Забирала Песа Інна під обстрілами. Це був травень 2024 року. У притулку її зустрів кульгаючий та переляканий песик. До Мюнхену вони їхали потягом, декількома автобусами та нарешті дісталися шумного, переповненого людьми, машинами та велосипедами міста.

Дружба між Інною та Песом не почалася просто і швидко. Собака не вмів довіряти, більше ніж хазяйки боявся вулиці та чоловіків. 

«Він мав проблеми з травленням, його мучили проноси. Проте намагався завдавати менше клопоту: або інтенсивно просився на вулицю, або біг до ванної кімнати, де був кахель (а не килими). Також собака не починав їсти, допоки я стояла, а не сиділа. Боявся. Не повертався під час споживання їжі до мене спиною. Лякався гучних звуків. Часто на прогулянках боявся переходити вулиці з інтенсивним рухом машин та людей», – розповіла мені подруга.

У тварини кровоточила пошкоджена лапа. Для неї подруга придбала ортез. 

«Ортези – це недешеве задоволення, так ще той квест знайти, де його можна придбати. Прийоми лікарів, поради, як підлікувати травневу систему, підшлункову, спроби відновити функціональність ноги – так і пройшло наше перше літо разом», – згадує Інна.  

У перші місяці вдалося підібрати корм, і всі травневі процеси більш-менш налагодилися. Лапу Інна перемотувала та загюювала рану, била мікротоками, робила інші маніпуляції, але ефекту не було. Тоді подруга ще жила на 4 поверсі в будинку без ліфта. Тому доводилося носити Песа на руках по сходах кілька разів на день. Вона жартує, що нарешті зрозуміла, для чого інтенсивно займалась спортом. Пес важить 20 кілограмів.

Прогулянка із Песом – це завжди непередбачуване дійство. Наприклад, побачивши натовп підлітків, які гучно сміялися, Пес розвертався та йшов у протилежний бік. Бувало, що не хотів переходити вулицю із натовпом людей і просто сідав не рухаючись.

Побудова стосунків

Довіра між Інною і Песом вибудовувалася поступово. І не легко. Пес був не дуже контактний, лякався, коли Інна підходила до нього обійняти аби поцілувати. Подруга звернулась до українського зоопсихолога, який розуміє контекст собаки, що евакуювали з-під обстрілів. 

«Ми вчилися довіряти одне одному, працювали над сприйняттям міського середовища та перехожих людей і собак», – згадує героїня. 

Інна розповідає, що новим викликом стало її відрядження до іншого міста. На консультації із зоопсихологом вирішили залишити Песа вдома, але з мамою подруги.

Переїзд до передмістя пішов на краще: пес ганяє по галявинах без ортезу, купається у струмку, їсть улюблені смаколики, відпочиває на веранді, спить у своєму ліжечку. Інна завжди із ним, підтримує його та просить поводитися чемно. Вибудувалася певна довіра і до мами Інни, яка періодично приїжджає доглядати за песом, поки у Інни відрядження.

Післямова

Чи легке для Інни було рішення взяти собаку із інвалідністю та травмованою психікою? – Ні.

Чи легко було будувати відносини, лікуватися та звикати один до одного в побуті? – Ні.

Чи зараз все ідеально налагоджено у їх житті? – Ні.

Чи потребує утримання Песа овер витрат порівняно із утриманням тварин без інвалідності і не травмованого воєнними діями? – Так.

Чи треба більше душевних сил та витримки щоб не зірватися та не нагирчати, коли Пес неправий? – Так.

Чи вартує ця дружба цих зусиль? – 100% ТАК.

За даними зоозахисників, на 2024 рік  кількість тварин-безхатченків у нашій країні сягає мінімум 140 тисяч. До повномасштабної війни їх було близько 73 тисяч. У прифронтових районах кількість собак і котів у притулках зросла на 60%, а біля фронту – на 100%.

Точна кількість безпритульних тварин з інвалідністю в Україні невідома, оскільки немає чіткої системи обліку, але не сумніваємося – багато. Який відсоток із них отримає шанс знайти не просто господаря, а опору та підтримку, знову навчитися довіряти та дізнатися як це бути комусь потрібними.

Важливо, що рішення взяти під опіку тварину з інвалідністю не має бути імпульсивним. Воно має бути виваженим на 1000 %, важливо також прочитати та подивитися відео про особливості утримання тварин з інвалідністю, з чим можна зіткнутися та до чого треба бути готовими – як морально, так і матеріально».

Матеріал створено у межах участі в конкурсі «Співпростір», за підтримки ГО «Ю-Хартс Україна» та Kormotech.