Місто-дім чи за радянським зразком. Визначаємо сьогодні, як Дніпро виглядатиме у 2035 році

Дніпровська спілка архітекторів разом з закордонними фахівцями запустила урбаністичну ініціативу. Результатом роботи стане такий собі стратегічний документ, якому мають слідувати містобудівні процеси, пов’язані із просторовими питаннями. Ініціативу вже підтримали у міській раді, а до її втілення готові долучитись шведські урбаністи. Але зараз члени команди просять по допомогу дніпрян, аби вони розповіли, яким бачать Дніпро через 5 чи навіть 10 років.

Для цього тексту ми поспілкувались з членкинею команди, архітекторкою Наталею Каширіною, яка розповіла всі деталі.

Коротко про те, що таке урбаністична ініціатива

Дніпро здатне стати містом, де житимуть щасливі люди. Простір може буде побудований так, щоб мешканці відчували себе в ньому комфортно, розвивались та втілювали власні проєкти. У цьому переконана команда, яка вже працює над ініціативою з перевтілення Дніпра. Вона має стати результатом роботи архітекторів, освітян, владців, іноземців та, найголовніше, самих мешканців. У планах, аби фінальний документ затвердили на рівні міської ради.

Навіщо нам цей документ? Прощаємось з радянською містобудівною моделлю

Україна і безпосередньо Дніпро успадкував радянську містобудівну модель життя міст, говорить Наталія Каширіна. Містобудування останніх десятиліть розвивалося так, як звикло, паразитуючи на вже існуючій інфраструктурі міста (транспортній, соціальній), без переосмислення й актуалізації сучасних потреб мешканців. Хоча війна поставила перед фахівцями, посадовцями та всіма, хто думає про місто як єдиний організм, ідеологічний вибір: намагатися продовжувати використовувати застарілу модель розвитку або піти людиноорієнтованим шляхом.

«Нині головною метою та завданням для міста є перетворення його з транзитного, у – місто-дім. У будинку немає душі, а вдома – є. У місто, де ВПО хочуть і можуть залишитися жити. В умовах війни людський капітал став для міста, регіону та країни в цілому головною цінністю, найголовнішим викликом – що потрібно робити для збереження та збільшення чисельності городян», – розповідає архітекторка.

Радянська модель застаріла у багатьох аспектах. Наприклад, у монофункціональності районів, які в нас називають спальниками. Тобто житлові масиви в нас тільки для житла (Парус, Перемога, Тополя та інші). Люди щодня витрачають по 30-50 хв на дорогу, щоб дістатись з житла на роботу.  

«Звідси затори, година пік та інші повсякденні незручності, які стали звичайними для містян, але насправді не є нормою. Це не про комфортне життя. Для розвʼязання цих проблем в Європі в кожному районі комбінують офіси та житло, щоб не було потреби щодня мігрувати містом», – розповідає Наталія Каширіна.

Інший приклад родом з СРСР – громадські простори, які створювались для демонстрації могутності влади і поклонінню режиму – колишня площа Леніна, Вокзальна.

«Там не було озеленення (бо дерева закриють стелу з Леніним або прапором), не було лав для відпочинку – бо треба не відпочивати, а працювати, по газонам не можна ходити – вони для споглядання, а не для використання, я вже мовчу про інклюзивність. Ці місця були і досі залишаються не для людей».

З яких блоків може складатись майбутній документ?

Головна ідея команди – створити план на майбутнє. Нині документація (основна – Генеральний план міста), якою користуються всі дотичні до будівництва фахівці: архітектори, забудовники, чиновники, – фіксує поточну ситуацію. Там немає (або поступово зникають) планів на майбутнє:

• де проходитимуть дороги, а де вони не потрібні,
• які ділянки планується поступово перетворювати, наприклад, із зони приватної забудови в багатоквартирну,
• як правильно ущільнювати мікрорайонне середовище,
• де при розвитку району потрібно резервувати зелені зони, дитячі садки, школи.

І головне, говорить Наталія, в ньому немає нічого про пріоритетність – які локації в місті стануть локомотивом позитивних змін. Більшість європейський міст мають такі стратегічні документи. Наприклад,  Лондон, Копенгаген, Осло, Берлін, Гамбург, Кельн та інші.

Більше про блоки

Робота команди з урбаністичної ініціативи побудована з кількох підрозділів.

Перший – компактне місто. Це ключовий розділ, в якому йдеться, чому не потрібно розширювати місто територіально, а використовувати занедбані території в його межах.

Другий – ущільнення вулично-дорожньої мережі. На лівому березі через великі промислові ділянки не вистачає доріг, паралельних річці Дніпро (Мануйлівський масив, наприклад, не має гарних зв’язків із Ломівським і Камянським).

Дніпровські історичні квартали, наприклад, в чотири рази більші за європейські. Щоб купити в аптеці таблетки в сусідньому кварталі, дніпровці проходять в два рази більшу дистанцію, ніж європейці.

«У нормах відстані між новобудовами та існуючими будівлями можуть бути від 6 до 15 метрів. Коли квартали великі й є (в кращому випадку) периметральна забудова (будинки розміщуються по периметру або в глибині), всередині утворюються великі двори. В Європі подвір’я оптимально малі, їхні габарити просто фізично не дозволять звести щось всередині», – пояснює Наталія Каширіна.

Так, в середині дніпровського кварталу може з’явитись новий будинок або гаражі чи інший мотлох. Останні перетворюють простір в хащі самозабудови. 

Третій – безперервні зелені простори. У Дніпрі зведені одні з найякісніших громадських просторів (наприклад, Успенська площа, сквер Прибережний, бульвар Південний, бульвар Яворницького, бульвар на вул. Первозванівський (колишня Короленка) отримували відомі європейські премії). Але їх дуже мало, (вони точкові) щоб відчути зв’язану систему.

Четвертий – людиноорієнтований профіль вулиць – із обов’язковою висадкою дерев, інклюзивністю, велодоріжками. На першому місці – людина, а не машина.

«На правому березі багато таких балок, забудованих приватними садибами. Як правило там немає інженерних мереж (бо поява забудови в балках – це скоріше історичний, а не нормативний факт), будівлі самоскидом забруднюють притоки Дніпра, що протікають внизу. І як результат – у саму річку. В Європі балки – це легені міст, багато з яких є громадськими парками із терасами і доріжками для прогулянок», – додає Наталія Каширіна.

Пʼятий – людський масштаб нової забудови. За словами архітекторки, у місті не вистачає суспільного розуміння і домовленості, де повинна бути середньоповерхова забудова, де – багатоповерхова, а де її взагалі не повинно бути.

Шостий – партисипативний блок. Це про метод взаємодії між усіма користувачами міста: владою-бізнесом-містянами-фахівцями.

«На території центральної та східної України ці процеси дещо загальмовані порівняно із західними регіонами. В цьому розділі ми якраз хочемо спертися на європейський досвід».

Інші підрозділи: ідентичність (створення сучасного портрету дніпровця),  автономність та стійкість енергоресурсів тощо.

«Проблема в тому, що в кожному аспекті місто щось робить, але єдиної картини, прозорості немає. Тож цей документ міг бути приводом для налагодження діалогу між фахівцями із різних областей», – говорить Наталія Каширіна.

Після створення документу скільки часу піде на його впровадження?

«Ми вважаємо, що при наявності фінансування (бо коли є оформлений документ із обов’язками і термінами, все стає набагато продуктивнішим…) на розробку документа першої редакції піде приблизно рік. Оскільки це не робота з-під поли (таємна, кулуарна), сподіваємося, до неї долучаться департаменти, зацікавлені містяни та інші люди. Тож механізм погодження може бути до пів року».

На виході буде додатковий регіональний документ, яким повинні користуватись усі фахівці, які щось будують та проєктують у межах Дніпра. Обов’язковою вимогою для кожного стане відповідність (хоча б в тій чи іншій мірі) цьому стратегічному документу.

«Головна відмінність від наявних документів з містобудування – він не буде остаточним і сталим. Стратегія повинна доповнюватись, розширюватись, деінде змінюватись. Цей документ буде покращуватись весь час, весь час фахівці, муніципалітет, містяни зустрічатимуться й спільно удосконалюватимуть його. Це скоріше платформа для діалогу, для прозорості і консенсусу», – пояснює Наталія Каширіна.

Що вже зробили?

Сформували активну групу членів ДООНСАУ (Дніпропетровська обласна організація національної спілки архітекторів України), яка зустрічається на постійній основі. Провели зустрічі з фахівцями з суміжних сфер: істориками, рятувальники, головним архітектором Полтави, іноземними фахівцями, які мали досвід розробки мастер-планів. Презентували свою роботу міській владі.

«Особисто я мала острах, що реакція від міського голови буде: «Нащо нам ще цей головний біль, не на часі…». Але нас підтримали. Мер сказав, що вважає, що ця робота може допомогти розвивати місто, пообіцяв підтримку департаментів. Це на той момент нас дуже надихнуло продовжувати рухати її вперед».

За понад два роки вели перемовини про співпрацю з іноземними колегами: Дацькою спілкою архітекторів, Швецькою спілкою архітекторів, чеським приватним бюро, міжнародним європейським культурним проєктом «Ureherit», урбаністичною коаліцією «Rozkvit». 

«На початку діалогу всі, хто співчуває Україні, зголошується допомогти. Але часто все розбивається через брак коштів. Наша основна мета – не закрити проєкт, а набути знань і вмінь. Тож з нашого боку присутній також прискіпливий вибір поплічників-європейців, які здатні бігти не спринт, а марафон – які дійсно хочуть допомогти нам, а не собі. Наразі ми спілкуємося паралельно із кількома іноземними партнерами».

SWECO architect – одна з найбільших проєктних і аналітичних компаній Швеції, що приєдналась до ініціативи. Нині іноземні колеги намагаються краще зрозуміти сучасних дніпрян.

Ініціативу презентували на міжнародних платформах («Програма інтегрованого відновлення спадщини – CPD Ukraine»,  На ІІ Архітектурно-будівельному бізнес-форуму в Києві), а у січні 2024-го – мешканцям Дніпра.

Як додати щось від себе у майбутній документ?

Команда створила опитувальник, в якому просять поділитися своїми думками та мріями (навіть тими, що здається нездійсненними), які точки зростання Дніпра його жителі вважають найперспективнішими.

Кожен дніпрянин та дняпрянка можуть відповісти на кілька питань. Що нового можна започаткувати в Дніпрі? Що можливо розвивати? Які напрями є пріоритетними? Яким ви хочете бачити наше місто через 5-10 років? (У 2030 році, наприклад…).

Питання розділили на 10 блоків, просять поділитися своїми ідеями і пропозиціями по кожному блоку.

«Ця ініціатива наразі є безоплатною, робиться суто через любов до міста. І рухається не так стрімко, як би нам хотілося. Але. На початку війни українці показали, що згуртовано і завзято можна звернути гори! Ми віримо у квітуче майбутнє міста, і знаємо, що воно залежить від кожного з нас», – підсумовує Наталія Каширіна.