«Варшава, яка слухає нас. А ми – її». Записки журналістки «Міста і річки» зі стадітуру до Польщі

Журналістка «Міста і річки» Руслана Козиряцька була однією із запрошених медійників до стадітуру в Польщу. Далі – її пряма мова.

Від самого ранку липня у повітрі висів передчуттям темп новин. Варшава зустріла похапцями таксистів на вокзалі, і незвичною для нас прохолодою – всього +16. Ну й дещо іншим повітрям, у цьому було щось про спокій. Про місто, яке дихає рівномірно. А ми прибували з Києва, Харкова, Дніпра, Сум, Одеси, Львова та Білої Церкви – 15 журналістів, які щодня працюють із війною. Зі страхами, з втратами, з хронікою життя, яке триває не завдяки, а… Всупереч.

Цей стадітур – «Європейська інтеграція України. Досвід Польщі для України» – організували польський Фонд Центру Броніслава Геремека та ГО «Всеукраїнський демократичний форум». У програмі – зустрічі з редакціями, урядовими структурами, європейськими інституціями, аналітичними центрами. Але головне, то був живий обмін. Не лекції й «засідачки», а діалог.

«Ми моніторили сайти ЗМІ з різних областей, – розповіла Ірина Гандзюк, голова правління «Всеукраїнського демократичного форуму». – Запитували у місцевих мешканців, яким медіа довіряють, хто має авторитет у регіоні. Було бажання запросити багатьох, але ми почали з 15. І коли дізналась про «Місто і річку» – мене справді вразила ваша редакційна політика, якість матеріалів, стрічка новин. Але головне – це довіра. Ваша аудиторія довіряє вам у дуже непростий час. Ми вдячні, що в поїздці була професійна журналістка з вашої редакції».

Це була не лише приємність. Це був орієнтир. Ми не просто приїхали,  ми представляли свої міста, свої аудиторії, свій контекст. І хоч кожен із нас мав свою історію, вже першого вечора стало ясно: нас обʼєднує більше, ніж віддаляє.

Перші зустрічі з колегами були радше неформальні. Хтось ділився враженнями від дороги, хтось останніми виїздами на прильоти. І за цими дрібницями вже формувався простір довіри. Варшава стала тлом для важливих розмов: не голослівних, але глибоких.

Подорож редакціями

Gazeta Wyborcza – не просто газета. Це історія про те, як слово може тримати фронт. Про те, як журналістика не лише описує, а й діє. Нас приймав Ярослав Курській, заступник головного редактора. Спокійний, точний, дуже включений.

Його ж колега Роман Імєльській говорив про політику, медіа, європейські виклики  – і водночас розповідав особисту історію: як разом з колегами ще в 2022 році зібрали перший гуманітарний конвой до України. Потім – другий, третій… Вони були у Харкові, Ізюмі, Лимані, Словʼянську, Дворічній. Їздили самі. Доставляли те, що просили: ліки, генератори, спальники. А потім поверталися – і писали. Щоб Польща бачила не лише цифри новин, а обличчя.

Ми довго говорили про його текст: «Менцен і Навроцький шкодять Польщі. Це блокада України в НАТО». Там не було обтічних формулювань, лише чітке формулювання загрози: поступка Путіну. Пряма мова, чесна позиція.

Звідти ми рушили далі, у будівлю Канцелярії премʼєра. Ігнацій Нємчіцький, державний секретар. Він говорив про досвід Польщі в роботі з європейськими фондами, про коаліції, про шляхи, які Польща вже пройшла – і які ми тільки починаємо. Без повчання, без зверхності. Навпаки з відчуттям, що ми в цьому разом.

Далі – редакція Rzeczpospolita. Там інша енергія. Консервативно-ліберальна газета, з чітким економічним фокусом, аналітикою й структурою. Головний редактор Міхал Шулдрижинський говорив про трансформації читацької аудиторії, про виклики довіри, яку не можна втратити. І особливо у воєнні часи.

Процеси і рішення

В офісі Polityka Insight не видають новини. Тут розкладають реальність по кульках Петрі. Досліджують, куди течуть процеси і куди приведуть рішення.

Леон Пінчак, аналітик з безпеки, говорив про війну. Про розклад сил. Про ризики. Але без спрощень і сенсацій. Його голос був рівним як в аналітичних звітах, які ми щодня бачимо в редакціях, але рідко уявляємо, скільки особистого досвіду стоїть за кожним рядком. Леон до війни працював журналістом у «Білсаті». Знав, як складно залишатись точним, коли болить.

А потім – ще одна зустріч. Slava TV. Українська редакція Польського телебачення, що транслює новини шість годин на день. Проєкт молодий –  стартував у березні 2025 року. Але вже відчувається кістяк. Команда фокусується на спільних точках українського та польського інформаційного простору. Ми бачимо, як формується майданчик, що має потенціал бути голосом обʼєднання – не конфлікту, а діалогу.

А потім – тиша Лазєнок. Після розмов, фактів, цифр, текстів – ми йшли алеями серед дерев. Повільно. Без блокнотів і диктофонів. Просто в тіні XVIII століття, де прогулянки були частиною філософії. Давала відчути, скільки ще є життя – поміж рядками новин, і повітряними тривогами.

Без протоколу

То була розмова без бронежилетів. У буквальному сенсі – в кімнаті посольства України у Польщі не було ані пафосу, ані «канцеляриту». На фасаді Посольства в Україні зустрічають портрети дітей, яких вбила Росія. Якщо чесно, не питали, як на то реагують пересічні мешканці Варшави. А нас тригернуло. Бо щодня прокидались в тиші, однак перегляд чатів і новин з самого ранку, що там вдома  – ніхто не скасував.

Надзвичайний та Повноважний Посол України в Польщі, Василь Боднар, зустрів нас як своїх – потиснув руку кожному, з українськими цукерками до чаю. Не читав промову, не відмахувався від незручних запитань, а відповідав, навіть тоді, коли мова зайшла про складнощі в комунікації між українською діаспорою, польським урядом і українськими інституціями. Ми говорили про страх втоми, який може просочуватися у польське суспільство. І про те, що дипломатія – це вже давно не тільки офіційні заяви, а також людяність, тонка робота на випередження і щоденна присутність у медіа.

Під час зустрічі з заступником міністра закордонних справ Польщі Марціном Босацьким була іншою, більш структурованою, чіткою. Але й там звучали важливі речі: про сприйняття України в ЄС, про «реалістичний оптимізм» євроінтеграційного шляху, про виклики в комунікації на зовнішню аудиторію. Звучали слова солідарності, підтримки, розуміння. Але також є і зауваження. Про те, що підтримка має бути двосторонньою. Що важливо не лише приймати допомогу, а й будувати довіру. Польща переживає складний період політичних змін і шукає баланс між внутрішнім порядком денним і зовнішньою відповідальністю.

Післямова

Цей стадітур став можливим завдяки програмі Study Visits in Poland, яку підтримують Fundacja Liderzy Przemian та Польсько-американський фонд свободи. Але для нас це не був просто тур. Це була підтримка у професійному виснаженні. Це були відносини, а не лише візит. Це були імена, які залишаться в контактах. І фрази, які залишаться у памʼяті.

«Журналісти перебувають в епіцентрі війни – реальної та інформаційної, – сказала Ірина Гандзюк. – Тому зараз так важливо підтримати редакції, які продовжують нелегку роботу. Ми прагнемо не лише дати знання, а й віддих. Підтримку. Людське тепло».